Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Відомі географи, географічні персоналії

Васко да Гама

Васко да Гама (1460-1524) — португальський дослідник і мореплавець, який відкрив морський шлях до Індії довкола Африки. Васко да Гама ймовірно народився в 1460 або у 1469 році, в місті Сінеші, на південно-західному узбережжі Португалії, ймовірно в домі біля церкви Саласької Богородиці. Сінеш, один з портів в провінції Алентежу, на той час являв собою лише купку білих домівок, мешканці яких переважно займалися рибальством.

 

Батьком Васко да Гами, Ештевау да Гама, був лицарем та на час народження Васко служив при дворі герцога Візейського, дона Фернанду. Дон Фернанду назначив його мером міста Сінеш та надав можливість отримувати деякий відсоток від зібраних там податків на мило. Ештевау да Гама був одружений з донею Ізабелою Содре, донькою Жуана Содре. Вона мала англійське походження і була пов'язана з домом принца Дього, герцога Вієйського, сина короля Едуарда I і одного з офіцерів Ордена Христа.

Про раннє життя Васко відомо дуже мало. За даними португальського історика Тейшейра де Арагана, він навчався в місті Еворі, де вивчав математику та навігацію. Він добре знав астрономію і, можливо, навчався у астронома Авраама Закуту.

В 1492 році король Жуан II надіслав Васко да Гаму до порту Сетубал, на південь від Лісабона, а потім в Алгарве, південну провінцію Португалії, із завданням захоплення французьких кораблів, які нападали на мирні португальські судна — з цією задачею Васко впорався швидко і ефективно.

Ще з часів принца Генріха (Енріке) Мореплавця (1394—1460), португальці ретельно готувалися до відкриття шляху до Індії, адже з Індії в Європу постачалися прянощі, шовкові тканини, ювелірні вироби і слонова кістка. Проте на суходільному шляху з Індії до Європи лежало кілька арабських країн, які збирали високе мито з купців; далі товар потрапляв у руки ґенуецьких та венеціанських купців, які теж добре наживалися на посередницькій торгівлі, внаслідок чого первісна ціна на товари розкоші впродовж торговельного шляху зростала кількасоткратно. Відкриття прямого морського шляху до Індії обіцяло величезні прибутки, і саме тому принц Енріке впродовж 40 років готував і посилав морські експедиції на розвідку африканського узбережжя. Під час цих експедицій були відкриті Азорські острови і острів Мадейра, а венеціанець Альвізе да Кадамосто в 1455 році досягнув крайньої західної точки Африки — Зеленого мису.

У 1487 Жуан II по суші направив двох офіцерів, Перу та Ковільяна і Афонсу ді Пайва, на пошуки пресвітера Іоанна і "країни прянощів". Ковільяну вдалося досягти Індії, однак на зворотному шляху, дізнавшись про те, що його супутник загинув в Ефіопії, він попрямував туди і був затриманий там за наказом імператора. Однак Ковільяна зумів передати на батьківщину звіт про свою подорож, в якому підтвердив, що цілком реально досягти Індії по морю, обігнувши Африку. Бартоломеу Діашу вдалося зимою 1487-88 досягти Мису Доброї Надії, найпівденнішого окраєчку Африки.

Грунтуючись на відкриттях Діаша і відомостях, надісланих Ковільяном, король планував відправити нову експедицію. Однак за наступні кілька років вона так і не була повністю споряджена, можливо, через те, що раптова смерть у результаті нещасного випадку улюбленого сина короля, спадкоємця престолу, увергнула його в глибоке горе і відвернула від державних справ, і тільки після смерті Жуана II в 1495 році, коли на престол вступив Мануел I, продовжилася серйозна підготовка нової морської експедиції до Індії.
Експедиція була ретельно підготовлена. Спеціально для неї ще за життя короля Жуана II під керівництвом досвідченого мореплавця Бартоломеу Діаша, який раніше розвідав шлях навколо Африки і знав, якої конструкції суда потрібні для плавання в тих водах, були побудовані чотири кораблі. "Сан-Габріел" (флагманський корабель) і "Сан-Рафаель" під командуванням брата Васко да Гами, Паулу, що представляли собою так звані "нау" - великі трищоглові кораблі водотонажністю 120-150 тонн, з чотирикутними вітрилами, легша і маневрена каравела "Беррі" з косими вітрилами (капітан - Ніколау Коельо) і транспортне судно для перевезення припасів під командуванням Гонсалу Нуніша. У розпорядженні експедиції були кращі карти і навігаційні прилади. Головним штурманом був призначений видатний моряк Перу Аленкер, який раніше плавав до мису Доброї Надії з Діашем. У плавання відправлялися не тільки моряки, а й священик, писар, астроном, а також кілька перекладачів, які знаюли арабську та тубільні мови екваторіальної Африки. Загальна чисельність екіпажу, за різними оцінками, становила від 100 до 170 осіб. 10 з них були засудженими злочинцями, яких передбачалося використовувати для самих небезпечних доручень.
Враховуючи те, що плавання мало тривати багато місяців, в трюми кораблів постаралися завантажити якомога більше питної води і харчів. Раціон матросів був стандартним для далеких плавань того часу: основу харчування становили сухарі і каша з гороху або сочевиці. Також кожному учаснику в день потрібно було півфунта солонини (у пісні дні замінялася рибою, яку ловили по дорозі), 1,25 літра води і два кухлі вина, трохи оцту і оливкового масла. Іноді, щоб урізноманітнити харчування, видавалися цибуля, часник, сир та чорнослив. Крім казенного постачання, кожному матросу належало платню - по 5 крузадо за кожен місяць плавання, а також право на певну частку у видобутку. Офіцери і штурмани, зрозуміло, отримували набагато більше.

З максимальною серйозністю португальці поставилися до питання озброєння екіпажу. Моряки флотилії були озброєні різноманітною холодною клинковою зброєю, піками, алебардами й потужними арбалетами, носили в якості захисту шкіряні нагрудники, а офіцери і частина солдатів мали металеві кіраси. Про наявність будь-якої ручної вогнепальної зброї не згадувалося, а ось артилерією армада була забезпечена чудово: навіть на невеликому "Беррі" було розміщено 12 гармат, "Сан-Габріел" і "Сан Рафаель" ж несли по 20 важких гармат, не рахуючи фальконетів.

8 липня 1497 армада урочисто вийшла з Лісабона. Незабаром кораблі португальців досягли Канарських островів, але Васко да Гама наказав обійти їх стороною, не бажаючи видавати іспанцям мету експедиції. Коротка зупинка була зроблена на приналежних Португалії островах Зеленого мису, де флотилія змогла поповнити запаси. Поблизу берегів Сьєрра-Леоне Гама за порадою Бартоломеу Діаша (чий корабель спочатку плив з ескадрою, а потім попрямував до фортеці Сан-Жорже-да-Міна на гвінейському узбережжі, куди Діаш був призначений губернатором), щоб уникнути зустрічних вітрів, рушив на південний захід і заглибився в Атлантичний океан, лише після екватора повернувши знову на південний схід. Минуло більше трьох місяців, перш ніж португальці знову побачили землю.

4 листопада кораблі кинули якір у бухті, якій дали ім'я Святої Єлени. Тут Васко да Гама наказав зупинитися для ремонту. Проте португальці незабаром вступили в конфлікт з місцевими жителями і сталося збройне зіткнення. Серйозних втрат добре озброєні моряки не понесли, проте стрілою в ногу був поранений сам Васко да Гама. Значно пізніше цей епізод досить докладно опише Камоенс у своїй поемі "Лузіади".
В кінці листопада флотилія після багатоденного шторму з великими труднощами обігнула мис Доброї Надії, після чого довелося зупинитися для ремонту в бухті Моссел Бей. Вантажне судно було пошкоджено так сильно, що ремонту вже не підлягало, і тому (а також тому, що до того часу частина моряків експедиції загинула від цинги і людей для продовження плавання на всіх чотирьох кораблях не вистачало) було вирішено його спалити. Члени екіпажу судна перевантажили припаси і самі перейшли на інші три кораблі. Тут же, зустрівши тубільців, португальці змогли придбати у них провіант і прикраси з слонової кістки в обмін на взяті з собою товари. Потім флотилія рушила далі на північний схід уздовж африканського узбережжя.
16 грудня португальці минули останній падран, поставлений Діашем, а 25 грудня 1497 досягли області, що нині входить до провінції ПАР Квазулу-Натал. Протягом наступного місяця плавання тривало без пригод, хоча двічі судна зупинялися для ремонту та поповнення припасів.

11 січня 1498 флотилія зупинилася в гирлі якоїсь річки. Коли моряки висадилися на берег, до них підійшла натовп людей, що різко відрізнялися від тих яких вони зустрічали раніше в країні Конго. Представник екіпажу, який говорив на мові банту, звернувся з промовою до тубільців, і ті його зрозуміли (всі мови сім'ї банту подібні). Країна була густо населена хліборобами, що обробляли залізо і кольорові метали: моряки бачили у них залізні наконечники на стрілах і списах, кинджали, мідні браслети та інші прикраси. Португальців вони зустріли доброзичливо, і Гама назвав цю землю "Країною добрих людей".

Просуваючись на північ, судна 25 січня увійшли в лиман, куди впадало декілька річок. Жителі і тут добре прийняли чужоземців. Супроводжуючий мореплавців африканець повідомив, що він бачив вже кораблі, схожі на португальські. Його розповідь і наявність товарів азійського походження переконали Гаму в тому, що він наближається до Індії. Він назвав лиман "Рікою добрих передвіщень" і поставив на березі падран - кам'яний гербовий стовп з написами. Із заходу до лиману впадала Кваква - північний рукав дельти Замбезі. 24 лютого флотилія вийшла з лиману, досягла порту Мозамбік і далі рушила на північ. Через тиждень флотилія підійшла до портового міста Момбаси, де Гама затримав у морі арабське доу, пограбував його і захопив 30 осіб. 14 квітня він став на якір в гавані Малінді. Місцевий шейх дружелюбно зустрів Гаму, так як сам ворогував з Момбасою. Він уклав з португальцями союз проти спільного ворога і дав їм надійного старого лоцмана Ібн Маджида, який повинен був довести їх до Південно-Західної Індії. З ним португальці вийшли 24 квітня з Малінді. Ібн Маджид взяв курс на північний схід і, користуючись попутним мусоном, довів судна до Індії, берег якої з'явився 17 травня. Побачивши індійську землю, Ібн Маджид відійшов подалі від небезпечного берега і повернув на південь. Через три дні мореплавці побачили високий мис, ймовірно гора Делі. Тоді лоцман підійшов до адмірала зі словами: "Ось вона, країна, до якої ви прагнули". До вечора 20 травня 1498 португальські судна, просунувшись на південь на 100 кілометрів, зупинилися на рейді навпроти міста Калікут (нині Кожикоде). На зворотному маршруті португальці захопили кілька торговельних суден. У свою чергу, правитель Гоа хотів заманити і захопити ескадру, щоб використовувати судна в боротьбі з сусідами. Доводилося відбиватися від піратів. Тримісячний маршрут до берегів Африки супроводжували спека і хвороби екіпажів. І тільки 2 січня 1499 моряки побачили багате місто Могадішо. Не наважуючись висадитися з нечисленною змученою стражданнями командою, да Гама наказав "для остраху" обстріляти місто з бомбард. 7 січня мореплавці прибули в Малінді, де за п'ять днів завдяки гарній їжі та фруктам, наданим шейхом, моряки зміцніли. Але все одно екіпажі так зменшилися, що 13 січня на стоянці на південь від Момбаси довелося спалити одне з суден. 28 січня минули острів Занзібар, а 1 лютого зробили зупинку біля острова Сан-Жорже, у Мозамбіку, 20 березня обігнули мис Доброї Надії. 16 квітня попутний вітер доніс флотилію до островів Зеленого мису. Звідти Васко да Гама послав вперед корабель, який 10 липня доставив до Португалії звістку про успіх експедиції. Сам капітан-командир затримався через хворобу брата. Тільки 18 вересня 1499 Васко да Гама урочисто повернувся до Лісабона. Повернулися лише два судна і 55 чоловік. Ціною загибелі інших був відкритий шлях у Південну Азію навколо Африки.

Вже в 1500-1501 роках португальці почали торгівлю з Індією, потім, користуючись збройною силою, заснували свої опорні пункти на території півострова, а в 1511 році оволоділи Малаккою - істинної країною прянощів. Король після повернення присвоїв Васко да Гамі титул "дон", як представнику знаті, і пенсію в 1000 крузадо. Однак той домагався, щоб його зробили сеньйором міста Сініша. Так як справа затяглася, король задобрив честолюбного мандрівника збільшенням пенсії, а в 1502 році, перед другим плаванням, присвоїв титул - "Адмірала Індійського океану" - з усіма почестями і привілеями. Тим часом експедиції Кабрала та Жуана і Нова, що ходили до берегів Індії, зіткнулися з опором місцевих правителів. Щоб підпорядкувати країну, король Мануел послав ескадру на чолі з Васко да Гама. Експедиція включала двадцять суден, з яких адмірал Індійського океану керував десятьма; п'ять мусили перешкоджати арабській морській торгівлі в Індійському океані, а ще п'ять, під командою племінника адмірала, Ештевана да Гама, призначалися для охорони факторій. Експедиція виступила 10 лютого 1502 року. Дорогою моряки заходили на Канарські острови. Попутно Васко да Гама заснував форти і факторії в Софале і Мозамбіку, підкорив арабського еміра Кілву і наклав на нього данину. Починаючи жорстокими заходами боротьбу з арабським судноплавством, він наказав спалити арабське судно з усіма пасажирами-паломниками у Малабарського берега. 3 жовтня флот прибув до Каннанур. Місцевий раджа урочисто зустрів португальців і дозволив побудувати велику факторію. Завантаживши суду прянощами, адмірал попрямував до Калікута. Тут він діяв рішуче й жорстоко. Незважаючи на обіцянки відшкодувати збитки і повідомлення про арешт винуватців нападів на португальців, адмірал захопив стояли в порту судна і обстріляв місто, перетворивши його на руїни. Він наказав повісити на щоглах захоплених індійців, відправив на берег відрубані в нещасних руки, ноги і голови, а тіла викинув за борт, щоб їх винесло на берег. Через два дні Васко да Гама знову обстріляв Калікут. Залишивши для блокади Калікута сім кораблів під командуванням Вісенті Содре, да Гама вирушив до Кочіна. Тут він довантажив кораблі і залишив у новій фортеці гарнізон. Заморіна за допомогою арабських купців зібрав велику флотилію, яка 12 лютого 1503 виступила назустріч португальцям, знову наближалися до Калікут. Однак артилерії кораблів легкі судна були звернені у втечу. 11 жовтня Васко да Гама повернувся з успіхом у Лісабон. Король, задоволений здобиччю, підвищив пенсію адміралу, проте серйозного призначення честолюбному моряку не дав. Тільки в 1519 році да Гама отримав земельні володіння і графський титул.

Після повернення з другого походу Васко да Гама продовжував розробляти плани подальшої колонізації Індії, радив королю створити там морську поліцію. Король врахував його пропозиції у дванадцяти документах (указах) по Індії. У 1505 році король Мануел I, за порадою Васко да Гами, заснував посаду віце-короля Індії. Змінювали один одного Франсішку д'Алмейда і Аффонсо д'Албукеркі жорстокими заходами зміцнювали владу Португалії на землі Індії і в Індійському океані. Однак після смерті Албукерку в 1515 році його наступники виявилися жадібними та нездатними. Який отримував менше прибутку новий король Португалії Жуан III вирішив призначити п'ятим віце-королем 64-річного суворого і непідкупного Васко да Гама. 9 квітня 1524 адмірал відплив з Португалії і відразу ж після прибуття до Індії прийняв тверді заходи проти зловживань колоніальної адміністрації. Однак він не встиг навести порядок, бо помер від хвороби 24 грудня 1524 в Кочині.

На честь Васко да Гама названі місто Васко да Гама в Індії, місячний кратер Васко да Гама, три бразильських футбольних клуби Васко да Гама та футбольний клуб Гоа, міст та фортеця Вашку да Гама в Лісабоні.

Географічна наука