Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Відомі географи, географічні персоналії

Магеллан Фернан

Цього мандрівника людство пам'ятатиме вічно. Майже п'ятсот років тому він учинив небувалий подвиг — організував перше навколосвітнє плавання. Було остаточно визначено форму й об'єм Землі, всупереч усім космологам і богословам доведено кулястість планети. Звали цього мандрівника Фернан де Магальянш, а в історію він увійшов як Фернандо Магеллан.

Фернан Магеллан народився близько 1480 року в с.Саброза на північному сході Португалії у збіднілій дворянській родині. В 1490 році батькові вдалося прилаштувати сина до двору короля Жуана ІІ, де він виховувався та навчався за кошти казни. У 1505-1511 роках Магеллан брав участь у португальських завоюванннях Індії, на півострові Малакка, островах Суматра, Ява, Молуккських, у Мозамбіку.

 

Тоді у молодому офіцерові ще важко було розгледіти майбутнього першопрохідця навколосвітньої водної траси. Здається, піщо не говорило про те, що в цій людині зріє дух великого відкривача. Магеллан був із тих людей, хто постійно залишається в тіні. І все ж, попри всю його непоказність, уже замолоду в нього почала вигранюватися характерна риса — органічне поєднання розуму і відваги. Так було і в битві під Канапором, і у воєнній кампанії на Малацці, і під час корабельної аварії, коли одна з каравел на друзки розбилася об рифи і Магеллан єдиний з офіцерів добровільно залишився па пустельному острові, поки прибуде рятувальне судно. Так було. Так буде і далі. Доля, перш ніж допустити Фернандо до призначеного подвигу, довго його вчитиме і випробовуватиме.
Всього зазнає певпокійливий португалець: приниження, утисків, морального і фізичного болю. Накульгуючи від поранення, він іде па прийом до короля Маноеля. Монарх холодно приймає заслуженого офіцера. Магеллан не звертає на це уваги. З патріотичних почуттів він відкриває королю свій заповітний задум, здійснення якого стало б надбанням пе тільки Португалії, а й усього людства. Король байдуже ставиться до незвичайного проекту Магеллана. Мореплавець наполягає. Тоді його безцеремонно просять залишити королівський двір. Якби знав король, кого він виставляє за двері, якого пріоритету позбавляє свою країну, на яке історичне відкриття накладає вето!

Фернандо Магеллан терпляче зносить таку наругу і залишається непохитним у своєму задумі. Звертаючись до всього цивілізованого світу, тридцятип'яти-річпий Фернан Магальяїнш з пафосом безумовної впевненості заявляє: "Між землями, відкритими славнозвісним Колумбом, є протока. Я в цьому впевнений, я знаю її місцезнаходження. Дайте мені ескадру, я вкажу вам її і зі сходу на захід обійду всю земну кулю".
Не дістаючи розуміння своєї ідеї у португальського короля, Магеллан вирішив перейти на службу в Іспанію в 1517 році. Як і Колумб, вірячи, що земля - куля, Магеллан запропонував іспанському королю Карлосу свій проект відносно віднайдення західного шляху до Азії („до островів прянощів”) і уклав вигідний для себе договір. За проект Магеллана проголосував відомий кардинал Фопсека, єпископ Вургосський — у минулому запеклий недруг Колумба. Він схиляє на свій бік юного короля Карлоса І, і той, захопившись проектом, дає дозвіл на підготовку експедиції. Було складено відповідну угоду, видано спеціальний королівський указ. Він гласив: "...Його світлості інфанту дону Фернандо та інфантам, прелатам, герцогам, графам, маркізам, вельможам, магістрам орденів, командорам і віце-командорам, алькальдам, альгуасилам Нашої ради, двору, канцелярій і всім радникам, губернаторам, коррехідорам і засідателям, алькальдам, альгуасилам, старшинам, начальникам стражі, рехідорам і іншим особам, які служать у судових і громадських органах у всіх містах, селищах і місцевостях наших королівств і володінь", тобто всім від спадкоємця престолу до рядового солдата належало виявляти Магелланові сприяння у всіх його справах, пов'язаних із спорядженням небувалого плавання. За короткий час, за одну ніч, безрідний, убогий і зневажений португальський емігрант стає адміралом, кавалером ордена Сант-Яго, губернатором усіх островів і земель, які будуть ним відкриті, і найголовніше — нарешті і вперше — господарем своїх вчинків.

Багатьом нечуваний злет Магеллана здавався дивом. Та це тільки па перший погляд. Глибше все було цілком закономірно. До Іспанії прибув повністю сформований, досвідчений і енергійний ескадроводець, практик і теоретик морської справи, людина, яка, либонь, єдина на той час плекала думку обійти водним шляхом земну кулю. І не тільки плекала. Ледь з'явилася можливість, негайно взялася втілювати задум. Отут і проявилася вповні внутрішня велич того, хто так довго тримався в тіні. Адмірал узяв на себе весь клопіт. Він нічого, навіть найменшої дрібниці, не доручав іншим. Тримаючи постійний зв'язок із королівською радою, ведучи переговори з урядовими закладами, купцями, ремісниками, флотоводець вникає у все: і в ремонт суден, і в заготівлю вантажів, і в добір команди. Фантастичні задуми поєднуються в ньому з дивовижною точністю виконання, теоретичні знання доповнюються практичним досвідом, залізна воля гармонує з незворушним спокоєм. Хоч як намагалися агенти "ображеної" Португалії зірвати підготовку експедиції, всі їхні підступні спроби були марні. "Тільки смерть може зламати волю цієї непохитпої людини",— з прикрістю змушений був визнати португальський консул у Севільї... 

Для плавання Магеллана було споряджено пять невеликих кораблів: „Трінідад”, „Сан-Антоніо”, „Сантьяго”, „Консепсіон” та „Вікторію”. Весь екіпаж складався з 293 осіб. Серед них був і Антоніо Пігафетта, який став літописцем експедиції. 20 вересня 1519 року кораблі вийшли з гирла Гвадалквівіру.
Перші дні плавання минають успішно. Тривожні часи почалися біля Канарських островів. Від адміралового тестя надійшло секретне повідомлення: в експедиції готується змова, її організатор — капітан "Сан-Антоніо" Хуан де Картахен, двоюрідний брат єпископа Бургосського. Зачинившись у каюті, Магеллан задумується над таємною звісткою. Тепер йому зрозуміла удавана прихильність до нього єпископа. Благочестивий священник хотів загребти жар чужими руками, тобто як тільки Магеллан проведе флотилію з Атлантики у Великий океан, а це міг зробити тільки він, його змістять, закують у кайдани, і командування експедицією таким чином перейде до рук іспанських капітанів, зокрема до верховного королівського чиновника Хуана де Картахени.
Першим подав голос непокори Хуан де Картахена. Якось він не вийшов на палубу привітати адмірала і віддати йому рапорт. За себе послав боцмана. Магеллан негайно звелів переказати на "Сан-Антоніо", що надалі він сподівається на шанобливіше привітання. У відповідь одержав пихату заяву: для португальського емігранта привітання навіть боцмана — завелика честь, наступного разу це зробить простий юнга.
Що робить Магеллан? Вірний своїй тактиці, він мовчить. У Стефана Цвейга знаходимо цікаву психологічну характеристику адмірала в подібних ситуаціях: "Магеллан завжди однаково реагує на небезпеку. Щоразу, коли йдеться про важливі рішення, він наче застигав. Хоч би якою тяжкою була образа, його затінені кущистими бровами очі не спалахують вогнем, жодна зморшка не ворухнеться навколо щільно стиснутих губ. Він чудово володіє собою, і завдяки цьому крижаному спокою всі речі стають для нього прозорими, як кришталь; замурувавшись у крижане мовчання, він найліпше обмірковує і розраховує свої плани. Ніколи в житті Магеллан не завдавав удару непродумано, зопалу: перш ніж спалахне блискавка, грозовою хмарою нависає довге, гнітюче, похмуре мовчання".

І цього разу Магеллан мовчить, як тільки він один уміє мовчати. Всі вже було подумали, що гроза минула, що суворий мовчальник змирився з непокорою капітана "Сан-Антоніо". Та ось адмірал кличе усіх чотирьох капітанів до себе. Прибуває і Хуан де Картахена. Він поводиться задирливо. Магеллан ніби й не помічає цього. Картахен дедалі розпалюється. Адмірал не звертає уваги. Наостапок королівський чиновник у розпалі гніву вимагає показати секретну карту з позначенням заповітної протоки. Магеллан відмовляє. Виникає бурхлива сутичка. Чудовий психолог, адмірал тільки й чекав цього. Він блискавично застосовує надане королем право вершити правосуддя, Хуан де Картахена опиняється в кайданах.

У листопаді ескадра підійшла до Південної Америки й рушила вздовж узбережжя на південь. Місяць минав за місяцем. Омріяної протоки досі не було. Магеллан став ще мовчазнішим і недоступнішим. Він довірився карті португальських мореплавців, але вона виявилася помилковою (гіпотетична протока виявилась естуаоієм річки Ла-Плата). Важко уявити безглуздіше становище, ніж те, в яке попав адмірал. Він запевнив усіх, що знає місцезнаходження проходу у Великий океан, де лежать «острови прянощів», але проходу в указаному місці не виявилося. Де він? Чи існує узагалі? Цього не знав ніхто на планеті. Не знав тепер цього Магеллан. Єдине, що залишалося йому зробити — повернути назад. Та про повернення адмірал і думати не хоче.

У квітні 1520 року кораблі зазимували в бухті Сан-Хуліан під 49 гр. пд.ш.

Побоюючись зимувати біля невідомої землі, капітани трьох суден („Вікторія”, Консепсіон”, „Сан-Антоніо”) зняли проти Магеллана бунт, який він жорстоко придушив. В ніч на 2 квітня 1520 року у непрозірній темряві до "Сан-Антоніо" пристає шлюпка. На борт нечутно підіймаються тридцять озброєних моряків. Новий капітан судна Альваро до Мескіта, двоюрідний брат Магеллана, навіть не підозрює про небезпеку. Не встиг він підвестися з ліжка, як на його руки лягають кайдани. Стерновий Хуан де Елор'яга бачить зраду, та зробити нічого не встигає — шість кинджальних ударів одного з організаторів змови, Гаспара Кесади, стуляють йому очі. "Сан-Антоніо" у руках бунтівників. Тепер на їхньому боці три судна.

Що має робити Магеллан? У його ворогів переважаючі сили. Чинити опір безглуздо. Краще підняти білий прапор. Так учинив би кожен, але тільки не Магеллан. Убивча звістка про захоплення "Сан-Антоніо" не затьмарила тверезості його суджень, навіть не пришвидшила биття його пульсу. На удар він відповів блискавичним ударом. Серед білого дня, коли ніхто не чекав нападу, він захопив "Вікторію", а "Сан-Антоніо" і "Консепсіон", налякані новим вибухом гніву залізного адмірала, здалися без бою. Сміливими і несподіваними діями Магеллан придушив новий бунт. Організатори змови, як свідчить супутник Магеллана Антоніо Пігафетта, були жорстоко покарані: Хуана де Картахену четвертували, Луїс де Мендоса загинув від ударів кинджала, Гаспара Кесаду вигнали на пустельний берег Патагонії, де на нього чекала мученицька смерть. Так нещадно адмірал розправлявся з усіма, хто ставав на шляху здійснення його задуму.

24 серпня зимівля закінчилась. Флотилія вийшла з бухти Сан-Хуліан і вирушила далі вздовж узбережжя. Проте незабаром сталось нове лихо: корабель „Сантьяго”, якого було вислано на розвідку, розбився об скелі. Його екіпаж розмістився на решта суднах, що залишились.

21 жовтня 1520 року моряки побачили довгоочікувану протоку, яку пізніше названо імям Магеллана. Понад місяць ескадра блукала в цій протоці та її численних розгалуженнях. Коли кораблі обходили південну кінцевість Америки, кожної ночі моряки бачили на півдні багаття на островах. Магеллан назвав цей архіпелаг островів Вогняною Землею. Тим часом, новий капітан корабля „Сан-Антоніо”, скориставшись з нагоди, дезертирував і повів корабель назад, до Іспанії. Там він звів наклеп на Магеллана, звинувативши останнього у зраді уряду.
28 листопада 1520 року кораблі Магеллана, нарешті обійшовши з півдня Америку, вийшли в невідомий океан - частину його раніше Бальбоа назвав „Південним морем”. Океан, який зустрів мореплавців лагідною погодою, Магеллан назвав Тихим. Майже чотири місяці кораблі Магеллана йшли по океану на захід. Плавання було дуже важким. Запаси харчів закінчувались. Майже весь екіпаж хворів на цингу. Матроси харчувалися сухарями, переточеними черв'яками, пили гнилу воду. Коли всі продукти вийшли, варили волячу шкіру, яку здирали із грот-рей. Багато моряків померло. За весь час плавання з кораблів бачили тільки два безлюдних острови. Нарешті, у березні 1521 року з’явились три острови (з групи Маріанських островів), які Магеллан назвав Злодійськими, бо місцеві жителі, приїхавши на своїх човнах до кораблів, вкрали в мореплавців багато речей і навіть одного човна.
Експедиція вирушила далі і незабаром підійшла до Філіппінських островів. Налякавши правителя острова Себу могутністю своєї зброї, Магеллан примусив його підкоритись іспанському королю. Потім Магеллан втрутився у війну між острів’янами і загинув біля острова Мактан. Після його загибелі командиром експедиції було обрано Барбосу. Перед відплиттям кораблів правитель острова Себу, запросивши частину екіпажу на прощальний бенкет, підступно напав на гостей і вбив 27 чоловік; серед загиблих були Барбоса та астроном експедиції Сан-Мартін.

У складі експедиції залишилось менш як 120 осіб. Їх не вистачало для обслуговування трьох кораблів, і тому вирішили один корабель спалити. Вибір випав на „Консепсіон”. Новим начальником експедиції став Карвальо, але згодом його усунули і адміралом став Еспіноса. Чотири місяці кораблі блукали між островами Малайського архіпелагу, розшукуючи казкові „острови прянощів”. Нарешті мореплавці підійшли до острова Тідор в групі Молуккських островів. Закупивши багато гвоздики, мускатного горіха та інших прянощів, команда вирішила, що корабель „Трінідад” повернеться до Іспанії через Тихий океан, а „Вікторія” піде далі на захід через Індійський океан, в обхід Африки. Це рішення моряків було викликане, мабуть, побоюванням потрапити в полон до португальців, які захопили береги Індії й частину островів.
Корабель „Трінідад”, не зустрівши попутних вітрів, які дмуть на схід, у напрямку Америки, півроку блукав по Тихому океану і мусив повернутись до Молуккських островів, де португальці захопили весь екіпаж. Майже всі його члени загинули в португальському полоні в Індії. З усієї експедиції Магеллана до Іспанії добралось з великими втратами лише одне судно „Вікторія”. Капітан корабля іспанець Ель-Кано вів корабель вдалині від берегів, у південній частині Індійського океану, щоб уникнути зустрічі з португальським флотом. На кораблі було 47 членів екіпажу і 13 малайців, захоплених у полон на різних островах Індонезії. У травні 1522 року, коли „Вікторія” підійшла до мису Доброї Надії і обійшла його, в живих залишилось тільки 30 іспанців. Коли закінчилися запаси прісної води, Ель-Кано мусив підійти до островів Зеленого Мису, де португальці захопили в полон ще 13 членів екіпажу „Вікторія”. 6 вересня 1522 року „Вікторія” повернулась в Європу і ввійшла в гирло Гвадалквівіру, маючи на борту 18 іспанців, які залишилися з команди 293 чоловік. Капітана Ель-Кано було нагороджено гербом, що зображав земну кулю. На гербі було написано: “Ти перший, хто обїхав навколо мене”. Про Магеллана майже ніхто не згадав. 

Так закінчилось безприкладне на той час трирічне кругосвітнє плавання. Для науки ж ця подорож мала дуже велике значення. Було доведено, що материк „Новий світ” (Південна Америка) на півдні справді „виклинюється”. Відкриту протоку, яка відокремлює від Південної Америки великий острів - Вогняну Землю, названо ім’ям Магеллана. Відкрито явище зміни дат при навколосвітніх подорожах, що пояснюється, знов ж таки, кулястою формою Землі. 

На пустельному острові Мактан, де зустрів свій смертний час великий мандрівник, встановлено пам'ятник — два куби, увінчані кулею.

Географічна наука