Останнім часом в Україні, Російській Федерації та в інших державах пострадянського простору почали з’являтися публікації, присвячені забутим іменам учених-географів, які були репресовані та потерпали від діяльності деспотичних режимів СРСР, особливо в 30-х роках ХХ століття. Так, широкій громадськості були повернуті втрачені раніше наукові здобутки С. Л. Рудницького, В.М. Кубійовича, О.І. Степанів, А.С. Синявського та ін., було висвітлено їх життєвий і творчий шлях та понівечену долю учених. Однак, роль радянських учених-географів, що знаходились «по той бік барикад» та брали активну участь у репресіях і гоніннях проти географів залишається майже не вивченою.
Зазначене вище не є дивиною, адже інформаційна база НКВС-КДБ на Луб’янці і до цього часу зберігає та не розсекречує дані про загибель учених різних наукових напрямків під час сталінських репресій 30-х років. І широкій громадськості доступні лише найбільш огидні та жахливі прояви репресивних дій серед учених та творчих діячів того часу, такі як, скажімо, «діяльність» радянського агронома, псевдовченого Трохима Лисенка, або літератора Олександра Фадєєва. Проте, в середовищі географів подібні прояви політичної розправи над науковими опонентами також були. Той факт, що Микола Баранський був причетним до сталінських репресій географів наприкінці 30-х років ХХ ст. вже активно обговорюється представниками Санкт-Петербурзького університету, зокрема А. С. Зинов’євим, а також українським географом, д.г.н., проф. Дмитром Ніколаєнком та ін. Однак, офіційна точка зору з приводу ролі М. Баранського в науковому та громадському житті 30-х років ХХ ст. все ще залишається незмінною.
Саме тому, об’єктом даного дослідження є життєвий і творчий шлях видатного радянського економіко-географа Миколи Баранського, а предметом – його роль та безпосередня участь у масових репресіях географів наприкінці 30-х років ХХ ст. Мета статті – довести до відома широкого загалу географів роль М. Баранського у масових репресіях географів за часів панування сталінського режиму в СРСР, а завдання – висвітлити діяльність М. Баранського, спрямовану на знищення наукової школи В. Е. Дена, галузево-статистичної школи економіко-географів та ін.
Микола Миколайович Баранський (1881 р.н.) – «видатний радянський економіко-географ, комуніст, більшовик, син учителя» - повідомляє про нього Мала радянська енциклопедія, видана 1933 року [1]. Починаючи із молодих років (1897р.), він брав активну участь у діяльності більшовицьких організацій на Уралі, в Сибіру, в Таммерфорсі (сучасний Тампере). Був політичним в’язнем царського уряду в Уфі, Києві, Читі (1906-1908 рр.). Член ВКП(б) з 1920 р. У 1921-24 рр. – член колегії народного комісаріату робітничо-селянської інспекції (НК РСІ). З 1921 року – професор і завідувач кафедри географії Комуністичного університету імені Я. Свердлова (Москва), а з 1925 р. – проректор і ректор. Упродовж 1929-1941 рр., а потім у 1943-1963 рр. Микола Баранський працює професором, завідувачем кафедрою економічної географії СРСР географічного факультету МДУ ім. М. В. Ломоносова. З цим університетом пов’язана більшість його наукового і творчого життя. За часів СРСР М. Баранський був нагороджений цілим рядом орденів та медалей: орден «Знак пошани», знак «Відмінник народної освіти», орден Трудового Червоного Прапора, медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», орден Леніна, золота медаль «Серп і молот» та ін.
Перед нами - шлях справжнього ученого-комуніста, прихильного до панівної ідеології та політичної системи. Однак, на чому була заснована така прихильність? Та на чому базувалося прихильне, позитивне ставлення до Баранського з боку радянської влади від якої він отримав стільки нагород та став, наприкінці своєї кар’єри, провідним ученим економіко-географом, засновником і адептом усієї радянської економіко-географічної науки, «священною коровою географії», за висловом Д. Ніколаєнка [4]?
Як зазначає сучасний російський соціо-економіко-географ А.І. Чистобаєв, «економіко-географи Московського університету, починаючи з кінця 1920-х років усіляко звеличували постать М.М. Баранського, вимушено працювали у руслі його інтересів» [5, с.137]. Впродовж семи десятиріч прізвище М. Баранського не сходило зі сторінок радянської географічної літератури. Серед причин такого стану речей А.І. Чистобаєв називає організаторську хватку М. Баранського, його вміння згуртувати різними засобами навколо себе колег по роботі, а також уміння доступно доносити свою думку, гостро вести полеміку з опонентами, придушувати їх своїм партійним авторитетом, своєю наближеністю до сильних світу сього [5, с.138].
У цьому б не було нічого поганого, але праці цілого ряду учених останніх років [2;3;4] дають усі підстави стверджувати, що стрімкий кар’єрний злет М. Баранського та його панівне становище в радянській економіко-географічній школі, були спричинені також тією обставиною, що він нещадно розправлявся із своїми науковими опонентами за допомогою сталінської репресивної машини ОГПУ-НКВС.
А опонентів, з огляду на майже насильницьке запровадження в тодішній науці марксистко-ленінської ідеології, у нього не бракувало. Вже на сторінках Малої Радянської енциклопедії 1933 року видання було зазначено, що «у зв’язку із дискусіями по основним питанням економічної географії, основні методичні установки Баранського були піддані критичній обробці» [1]. Ця критична обробка проводилась лідером тодішньої Ленінградської школи економіко-географів Володимиром Едуардовичем Деном.
Ім’я В. Е. Дена відоме в історії географічної науки як фундатора і багаторічного наукового лідера галузево-статистичного напрямку російської економічної географії. У 1902 р. він заснував першу на теренах тодішньої Російської Імперії кафедру економічної географії в Петербурзькому політехнічному інституті, на чолі якої перебував впродовж 29 років. В.Е. Ден був одним з організаторів вищої географічної освіти в Росії, відіграв вагому роль в інституційному становленні російської наукової географії. Також вчений провадив велику наукову роботу на державному рівні, перш за все у царині обґрунтування ідеологічних постулатів «нової економічної політики» (НЕП) [5].
Початки гонінь на галузево-статистичний напрямок економічної географії припадають на середину 1920-х років, коли було здійснено перші спроби згортання НЕПу. На перших порах складалося враження, що дане протистояння має виключно науковий характер і зводиться до антагонізму між «традиційною» науковою школою, тісно пов’язаною з іменем Володимира Дена та новою «районною» школою в радянській економічній географії, що безпосередньо асоціювалася з постаттю відомого активіста більшовицької партії, багаторічного соратника творців тоталітарної комуністичної імперії В. Леніна і Й. Сталіна Миколи Баранського. Заручившись підтримкою партійних функціонерів, у 1929 р. на Всеросійській нараді з географії М.М. Баранський завдав нищівного удару по вченню В.Е. Дена [2]. Московські географи звинувачували його у відриві досліджень господарського розвитку від географічного середовища. Того ж року було заблоковано обрання вченого членом Академії наук, фактично було розгромлено економічний факультет Політехнічного інституту у тодішньому Ленінграді. Зазначені обставини змусили В.Е. Дена залишити у 1931 р. посаду завідувача кафедри економічної географії та припинити науково-педагогічну діяльність. У 1933 р. В.Е. Ден раптово помер при остаточно не з’ясованих до цього часу обставинах [2]. Найближчий його соратник Г.А. Мебус у 1931 р. під загрозою потрапити під молох карально-репресивної машини покінчив життя самогубством, більшість учнів вченого була усунена від наукової роботи, дехто опинився в ув’язненні, а декому довелося зректися власних поглядів з метою фізичного виживання [4].
Таким чином, підсумком проведеної кампанії стало фактичне знищення наукової школи В. Е. Дена, а також негласна заборона галузево-статистичного напряму економіко-географічних досліджень, який було затавровано як буржуазний. До 1934 року загалом склався той варіант економіко-географічної науки, який пізніше став називатися радянською економічною географією [4]. Відтоді в Радянському Союзі настає доба майже цілковитої монополії московської районної школи, яка надалі зусиллями учнів та послідовників М. Баранського трансформувалася в районно-комплексний напрямок. При цьому, як наголошує санкт-петербурзький А. С. Зинов’єв, розходження двох наукових шкіл не мали суттєвого характеру [2].
Разом з тим попри вищеназваний очевидний факт, багаточисельні шанувальники М. Баранського навіть через багато років після остаточної «перемоги» його вчення не поривали із започаткованою ним сумнозвісною «традицією» різкої критики прихильників «старого буржуазного напрямку». Зокрема, відомий московський економіко-географ Ю.Г. Саушкін наступним чином засвідчував своє поклоніння М. Баранському: «Нові позиції потрібно було відстоювати перед прихильниками старого буржуазного статистико-галузевого (або «традиційного») напрямку, котрий уособлювали В.Е. Ден та його багаточисельні учні й послідовники. М.М. Баранський стає пристрасним борцем за марксистський, діалектико-матеріалістичний напрямок в економічній географії. У своїй роботі Ю. Саушкін демонструє агресивно-безкомпромісно-винищувальну тональність викладу, неодноразово використовує висловлювання на кшталт: «перший бій Баранський дав», «Баранський завдав удару», «Баранський спрямовує вогонь критики» тощо [5, с.138].
Яскравим свідченням живучості радянського підходу в сучасній російській географічній науці, ставлення до М. Баранського як до ікони стала публікація на початку 2000-х років спогадів М. Баранського московськими фізико-географами Ю.Г. Симоновим і К.Г. Тихоцьким. При цьому, як слушно зазначає Д.В. Ніколаєнко [4], дані спогади не є спогадами вченого, а являють собою спогади професійного партійця, що вижив у період кривавих «чисток» 30-х років. Ми повністю поділяємо позицію Д.В. Ніколаєнка, що з погляду сьогодення намагання представити М. Баранського класиком не мають під собою жодного підґрунтя. Проаналізувавши детально його науковий доробок, Д. Ніколаєнко дійшов висновку про наявність в роботах М. Баранського великої кількості запозичень, зокрема від А. Геттнера (рецензентом книги якого «География, ее история, сущность и методы» він був), французької школи географії людини П. Відаля де ла Блаша та багатьох інших географів країн Заходу. Вищезазначене дає усі підстави стверджувати, що оспівувана й широко пропагована в радянські часи «районна» школа як напрямок економічної географії створювалася шляхом синтезу найбільш цінних досягнень західної (згідно з радянським визначенням «буржуазної») географічної науки. Загальновідомим є той факт, що М. Баранський як основоположник радянської економічної географії не мав вищої географічної освіти [3].
З усього вищенаведеного випливає логічний висновок про очевидну неправомірність оцінки діяльності М. Баранського як корифея науки. З позицій сучасного стану розвитку історико-географічного наукового знання постать М. Баранського слід розглядати не як видатного науковця, а скоріше як діяльність високопоставленого компартійного чиновника на ниві економічної географії, «головнокомандувача ідеологічного фронту» тогочасної економіко-географічної науки. Будучи організатором сталінської чистки у лавах економіко-географів, цей борець за марксистсько-ленінську чистоту в економічній географії переніс у науку принципи партійної роботи [4]. Що ж стосується наукової оцінки творчої спадщини даної особистості, то ознайомлення з роботами М. Баранського дало Д. Ніколаєнку підстави для висновку про доволі скромний внесок цього вірного виконавця волі ВКП(б) та її вождя у розвиток економіко-географічної наукової думки. Адже виявилося, що окрім низки підручників для потреб середньої школи та підручника для вузів, а також певної кількості цілком тривіальних робіт, М. Баранський не створив фактично нічого [4].
Вищевказані обставини дають нам повне право стверджувати, що кар’єра М. Баранського в науці багато у чому заснована на стражданнях і понівечених долях багатьох достойних вчених, величних постатей в історії науки, а його наукова спадщина і творчий доробок є вельми сумнівними. Комуніст і більшовик, який ще до жовтневих подій 1917 року брав активну участь у діяльності підпільних більшовицьких організацій (переважна більшість яких мала підривний та терористичний характер) [3], за що був неодноразово (!) заарештований царським урядом – не міг вчинити інакше.
Історико-географічні дослідження ролі постатей окремих учених у сталінських репресіях тільки починаються, навіть незважаючи на істотний брак фактичної інформації із засекречених архівів НКВС на Луб’янці. В майбутньому, більш широке та поглиблене висвітлення цієї важливої та актуальної теми сприятиме усвідомленню історичного процесу формування радянської школи фізичної та економічної географії, а також переосмисленню життєвого й творчого шляху цілого ряду учених, діяльність яких була заснована на неправомірних, злочинних діях і вчинках. Зазначені чинники дозволять сучасній генерації вчених, не обтяжених догматичними стереотипами та партійно-класовим мисленням, сформувати повну та цілісну картину радянського періоду розвитку науки, осмислити об’єктивні реалії тогочасного стану речей, повноцінно усвідомити дійсну роль і справжнє місце багатьох раніше звеличуваних діячів у тих подіях.
Література
Думаю, що розвивалася б. Прогес не зупинити. І розвивалася б за нормальними законами дифузії інновацій Хегерстранда, а не під тиском КПРС. І не була б такою заідеологізованою. І не була б відкинута від мейнстріму світової науки ідеологічними та політичним перепонами.
Олександре Віталійовичу, а як, на Ваш погляд, розвивалася б географічна наука в Україні та усьому пострадянському просторі, якби не було тої політики тиску на "неправильні" наукові напрямки? якби не розгром шкіл Рудницького, Дена і т.д.?