Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Рельєф Українських Карпат: стан і проблеми понятійного апарату

Йосип Романович Гілецький
Йосип Романович Гілецький
Йосип Романович Гілецький - доцент кафедри географії та природознавства Прикарпа
Блогер наразі offline
- 19 грудня 2010 Дискусії та обговорення 0 Коментарів

Проблема термінології займала і продовжує займати важливе місце у будь- якій науці, у тому числі і географії. Багато термінів і понять ми використовуємо за звичкою і не завжди задумуємося над їхньою сутністю, доцільністю використання у тому чи іншому контексті. Оскільки географія оперує значним масивом термінів, які є надзвичайно поширеними у лексиконі великої кількості людей, широко представлені у друкованих творах, то на фахівців-географів лягає певна відповідальність щодо формування певної культури їх використання. Однак і у науково-географічній літературі багато з них використовуються досить вільно, а тому складно очікувати від нефахівців коректного використання тих чи інших понять і термінів. Тому під час екскурсії на терени Тернопільської області від екскурсовода можна почути: «В Івано-Франківськй області є гори Карпати, а у Тернопільській – гори Товтри або Медобори». У недавно виданійЦентральним Осередком Гірського Туризму Польщікарті «Горгани (центрально-східна частина)»підписані окрім звичних для нас хребтів і вершин ще й пасма та масиви [5]. При цьому чіткої логіки в іменуванні тих чи інших частин Ґорґан хребтами, пасмами чи масивами не простежується. Тому й виникла ідея з’ясувати на основі аналізу наукових джерел правомірність і доцільність використання деяких понять і термінів.
Отже, у своїй статті ми хочемо заторкнути дуже вузький спектр широко використовуваних географічних понять, які стосуються передусім гірського рельєфу, на прикладі Українських Карпат. До того ж не ставиться завдання поставити крапку у цьому питанні, а тільки визначити напрямки для дискусії.
Вихідним поняттям є термін «гори», який у Географічній енциклопедії України (ГЕУ) визначається так: «ГОРИ — дуже підняті над при­леглими рівнинами ділянки земної поверхні, що характери­зуються значним коливанням відносних висот і контрастним рельєфом. За характером про­стягання розрізняють гірські ланцюги, масиви і хребти. Важ­ливими елементами Г. є їхні вершинні поверхні, перевали, поверхні вирівнювання, між­гірні улоговини. За морфологіч­ними ознаками Г. поділяють на високі (понад 2000 м над р. м.), середньовисокі (від 1000 до 2000 м) і низькі (від 600 до 1000 м). За походженням Г. переважно тектонічні та вулканічні (див. Гороутворення). Тек­тонічні Г. бувають складчасті, складчасто-брилові й столово-брилові.» [1, с.285].
У «Географическом энцыклопедическом словаре» (ГЭС) визнчення цього терміну українською звучить так: «ГОРИ, — частини земної поверхні, значно підняті над прилеглими рівнинами й сильно розчленовані. Простягаються іноді на сотні й тисячі км, піднімаючись до вис. 8848 м (г. Джомолунгма в Гімалаях). Утворюють зазвичай прямолінійні (В. Кавказ, Піренеї й ін.) або дугоподібні підняття (Альпи, Карпати й ін.). Залежно від величини площ, які зайняті Г., їхньої будови й віку виділяють гірські пояси, гірські системи, гірські країни, гірські хребти й підняття більш дрібного рангу, які звичайно розділені зниженнями (межгірськими западинами, гірськими долинами й ін.), поєднання яких дає різні типи розчленування Г. — паралельне, радіальне, пір'ясте, кулісне, гіллясте, ґратчасте й ін. Г. формуються звичайно в тектонічно активних областях, часто зазнають інтенсивних піднять, що супроводжуються землетрусами й вулканічною діяльністю. За походженням умовно підрозділяються на: тектонічні Г. зі складчастою або складчато-бриловою структурою, які підняті на декілька км і відрізняються розмаїтістю рельєфотворчих процесів і глибоким розчленуванням; ерозійні   Г. — платоподібні поверхні з горизонтальною геологічною структурою, що зазнали новітніх (неотектонічних) піднять й розчленовані долинами рік і тимчасових водотоків; вулканічні Г. — конуси   вулканів, високопідняті лавові покриви й т.п. Основні елементи гірського рельєфу — вершини, гребені, поверхні вирівнювання, схили, річкові долини. Принципова відмінність від релъефу рівнин — значно більша глибина й густота розчленування, посилення контрастності й мозаїчності всього комплексу природних умов. Найважливіші екзогенні процеси — вивітрювання, ерозія, нівація, льодовикові процеси, схилове перенесення матеріалу й ін. – різко розрізняються в умовах високогірного рельєфу, средньогірного рельєфу, низькогірного рельєфу й у межах гір різного походження. Основна географіч. закономірність гірських територій — прояв висотної поясності (висотної зональності) ландшафтів» [4, с. 77—78].
Друге визначення більш детальне і з точки зору характеристики рельєфу гір акцентує увагу на ієрархії найбільших за розміром території гірських споруд – гірські пояси, гірські системи, гірські країни, а також називає третій тип гір за походженням – ерозійні. У менш повному визначенні ГЕУ привернута увага до того, що вважатися низькими горами можуть тільки території з висотами, що перевищують 600 м. На це звертається увага і у багатьох інших визначеннях [13].
Беручи до уваги основні критерії визначення гір, потрібно чітко утверджувати думку про те, що споруди з висотами менше 600 м, незалежно від їх генезису і глибини розчленування (навіть якщо вона більше 200 метрів), не слід називати горами. Поступово для цих утворень вже закріпився такий термін, як горбогір’я(Берегівське горбогір’я у межах Закарпатської низовини) [7, с. 86].На сьогодні визначення терміну практично неможливознайти у словниках. Тому його варто закріпити у нових виданнях, сформулювавши таким чином: Горбогір’я – відносно невелика ділянка земної поверхні із значними коливаннями висот, що помітно піднята над навколишніми рівнинами і має абсолютні висоти до 600 м. Слід, можливо, розширити використання цього терміну для позначення ним морфологічного типу рельєфу з глибиною розчленування понад 200 м – горбогірний. Адже різко виражене ізольоване підняття з відносною висотою понад 200 м, зі схилами й підошвою прийнято вже називати не горбом, а горою [10, с. 53]. Тому у друкованих виданнях очевидно слід утверджувати назву не Кременецькі гори [6, с. 10], а Кременецьке горбогір’я.
Подібна ситуація із терміном низькогір’я, який давно утвердився як морфологічний тип гірського рельєфу: «Низькогір’я – тип гірського рельєфу з абс. висотами 600–1000 м, відносними – кілька сотень метрів. Утворилося внаслідок висхідних тектонічних рухів або денудації високих гір» [2, с. 415]. У ГЭС С. 201 це визначення доповнюється твердженням, що термін може стосуватися і гірських ділянок з більшими абсолютними висотами, якщо вони оточені значно більше піднятими хребтами [4, с. 201].
Термін «низькогір’я» сьогодні широко використовується для опису характеру рельєфу окремих низькогірних ділянок гір. Однак його також використовують для назв конкретних мезоформ рельєфу – Майданське низькогір’я, Ворохто-Путильське низькогір’я [9, с. 35, 53]. Отже, він використаний як родова частина географічної назви. У такому варіанті застосування низькогір’я слід трактувати як відносно невелику гірську споруду чи ділянку гірської системи, яка має абсолютні висоти 600 – 1000 м і більше. У цьому випадку цілком закономірними будуть назви Майданське, Слобода-Ронгурське, Ворохто-Путильське низькогір’я, але Битківсько-Гвіздецьке горбогір’я (найвища точка – Городище має висоту 597 м). Доцільно було б Верхньотисенську (Солотвинську) улоговину називати Верхньотисенським низькогір’ям, оскільки саме низькогір’ям ця мезоформа є за типом рельєфу, а її найвища точка – гора Дарола має висоту 758 м.Щодо просторової диференціації гірського рельєфу у глобальному масштабі, то тут підходи в усіх довідкових джерелах майже не відрізняються. Найбільшою орографічною і геоморфологічною одиницею у класифікації гірського рельєфу вважають гірський пояс. Ним називають найбільші гірські споруди, витягнуті на багато тисяч кілометрів, які поєднуються просторово та за історією розвитку (напр., Альпійсько-Гімалайський Г. п., Кордильєри – Анди Америки) [4, с. 201].
На наступному ієрархічному рівні термін ГІРСЬКА КРАЇНА – «велика ділянка земної поверхні з різкими коливаннями висот, значно (на багато сотень, іноді тисячі м) піднята над навколишніми рівнинами. Г. к. формується зазвичай у результаті єдиного етапу тектонічного розвитку, що супроводжується переважанням висхідних рухів. Простягається іноді на декілька тисяч км, має складну конфігурацію. Складається з ряду гірських ланцюгів і хребтів, що розділені міжгірськими западинами й річковими долинами» [4, с. 75].Синонімом до терміну «гірська країна» вважається більшістю фахівців термін "гірська система". «ГІРСЬКА СИСТЕМА, — велике підняття, частина гірського поясу, що сформувалася впродовж однієї геотектонічної епохи, що має просторову й морфологічну єдність і являє собою сукупність хребтів, ланцюгів, нагір'їв і міжгірських западин.» [4, с. 75]. Використовувати таксон "гірська система" очевидно доцільно у випадку, коли йдеться про гірську країну, яка має складну просторову структуру, як наприклад Карпати.
У визначенні поняття «гори» в ГЕУ йдеться про найголовніші додатні форми рельєфу гір за характером про­стягання – гірські ланцюги, масиви і хребти. Саме така ієрархічна послідовність цих форм. Розглянемо визначення цих понять, починаючи із хребтів: «ХРЕБЕТ ГІРСЬКИЙ — лінійно витягнута гірська споруда або серія гір з морфологічно вира­женою віссю, вздовж якої згру­повані найбільші висоти. Най­частіше відповідає морфоструктурі, утвореній додатними три­валими тектонічними рухами або вулканізмом. За морфологічни­ми і генетичними ознаками розріз­няють X. г. симетричні і аси­метричні, моноклінальні, анти­клінальні, вулканічні, брилові, горстові тощо. З гірських хреб­тів утворені гірські ланцюги та системи. В Українських Карпа­тах переважають асиметричні хребти, пов'язані з антиклі­нальними складками та насувами (Скибові Карпати), а та­кож складчасто-брилові (Чорногора, Свидовець, Мармароський масив).» [3, с. 380].
«ГІРСЬКИЙ ХРЕБЕТ— лінійно витягнуте гірське підняття значної висоти й довжини зі схилами, зверненими у протилежні сторони; звичайно утворюють частину гірської країни. Найбільші висоти найчастіше відповідають осі хребта, що (залежно від особливостей розвитку й літологічного складу гірських порід, що його складають,) може мати гостроверху, куполоподібну або плосковерху форму. У межах Г. х. виділяються окремі вершини й відроги; від сусідніх хребтів він зазвичай відділений долинами рік або внутрігірськими западинами» [4, с. 76].Визначення понять досить близькі за змістом і відрізняються тільки деталізацією окремих аспектів. Тепер розглянемо реальне використання цих понять у характеристиці Українських Карпат. Немає ніяких питань щодо назв хр. Хом, хр. Аршиця, хр. Чортка, хр. Ракова, але є питання до назви Полонинський хребет, Вулканічний хребет [6, с. 27]. Зрозуміло, що за змістом дві останні мезоформи рельєфу жодним чином не відповідають поняттю хребет, а тому виникає питання про доцільність їх використання.
Які ж поняття використовуються для означення мезоформ гірського рельєфу? Спочатку назвемо їх і наведемо визначення цих понять:
«ГІРСЬКИЙ МАСИВ — більш-менш ізольована ділянка гір, що має приблизно однакову довжину й ширину і часто відрізняється відносно слабкою розчленованістю. Г. м. можуть бути різного походження (тектоніч., вулканіч. і ін.). Приклади Г. м.: Ельбрус у горах Кавказу, Татри у Карпатах» [4, с. 75].
«ПАСМА— витягнуті, відносно невисокі форми рельєфу. На су­ходолі розрізняють гірські і гор­бисті П. Для Українських Кар­пат та Кримських гір характер­ні низькогірні і середньогірні П. різного генезису: денудацій­но-тектонічні (Вулканічний хребет, Головне пасмо Крим­ських гір), структурно-денуда­ційні (куестові низькогір'я Вну­трішнього і Зовнішнього пасом Кримських гір)» [3, с. 14].
«ГІРСЬКЕ ПАСМО — ряд окремих хребтів і масивів, що простягаються один за одним в одному напрямку, які іноді з'єднані перемичками» [4, с. 74].
«ГІРСЬКЕ ПАСМО — ряд лінійно витягнутих гірських хребтів, зазвичай одновікових і генетично спільних, які нерідко розділені поперечними долинами, сідловинами, що мають різні назви» [10, с. 54].
«ГІРСЬКА ГРУПА — частина гірської системи, відособлена внутрігірськими западинами, глибокими долинами, перевалами. Г. г. можуть розділятися на окремі хребти й міжгірські долини» [4, с. 74].
«ГІРСЬКА ГРУПА — відокремлена ділянка гірської області, компактна система хребтів і окремих масивів, відділена від інших подібних груп долинами і низькими сідловинами» [13].
Взявши до уваги ці визначення понять, насамперед зробимо декілька висновків щодо кожного з них. При цьому слід звернути увагу, що усі з наведених понять можна трактувати у вузькому і широкому розумінні. Так, гірський масив у широкому розумінні, як слідує з наведених прикладів, є відносно великою і цілісною ділянкою гірської системи, яка може поєднувати декілька гірських хребтів (як Високі Татри у Карпатах). У вузькому розумінні під масивом розуміють гірську споруду того ж таксономічного рангу, що й хребет. На відміну від хребта вона поєднує вершини, які не витягнуті в одну лінію або охоплює одну потужну вершину з численними відрогами. Щоб розрізняти відмінні за змістом поняття можна було б, використовуючи його у широкому розумінні, називати частину гірської країни гірським масивом, а у вузькому – масивом гори чи масивом вершин.
Застосувавши такий підхід до Українських Карпат, можна стверджувати, що усі складові частини Полонинсько-Чорногірської області (Полонина Рівна, Полонина Боржава, Полонина Красна, Свидовець, Чорногора, Гори Гриняви, Гори Яловичори), а також Вулканічних Карпат (Вигорлат, Маковиця, Великий Діл, Тупий, Оаш) є типовими гірськими масивами. А вже до складу гірського масиву Полонина Красна входить масив Менчула, до гірського масиву Свидовець – масиви Близниці, Апецької, Опреші, Ур’ї і т.д.
Термін гірське пасмо, який прийшов на зміну використовуваному ще у 20-х роках ХХ століття терміну гірський ланцюг, також очевидно слід розглядати у двох значеннях [12, с. 50]. У вузькому розумінні його можна трактувати як пасмо хребтів, яке може включати і масиви гір. Наприклад, пасмо хребтів Матагів-Ігровець-Сивулянський у Скибових Ґорґанах. Гірське пасмо у широкому розумінні поєднує окремі масиви гір і хребти, пасма хребтів та гірські масиви. У такому значенні його можна використовувати для означення Полонинського пасма в області Полонинсько-Чорногірських Карпат чи Вигорлат-Гутинського пасма області Закарпатського низькогір’я.
Гірська група у широкому розумінні поєднує масиви гір, гірські хребти і пасма хребтів. Від гірських масивів гірські групи відрізняються меншою консолідованістю елементів територіальної структури, а від гірських пасм – нелінійним (паралельним, радіальним, пір'ястим, кулісним, гіллястим чи ґратчастим) порядком їх розміщення. У минулому в Карпатах виділяли Гринявську групу та групу Лосової [11, с. 186]. Однак за характером консолідованості і структури вони цілком відповідають поняттю гірського масиву – відповідно гірський масив Гори Гриняви та гірський масив Гори Яловичори.
Поняттю «гірська група» у широкому розумінні відповідають геоморфологічні райони Скибових (Зовнішніх) Карпат – Верхньодністерські Бескиди, Сколівські Бескиди, Скибові Ґорґани, а також Покутські та Буковинські Карпати.
У вузькому розумінні поняття «гірська група» становить добре відмежовану групу здебільшого паралельних хребтів і окремих вершин, яка за розмірами часто відповідає геоморфологічному підрайону (наприклад Топільнице-Розлуцькому чи Орівському у Верхньодністерських Бескидах) [7, с. 191]. Пропонуємо такі просторові частини гірської системи називати групами хребта чи групами гір (гори). Так, Топільнице-Розлуцький підрайон можна називати групою Розлуча, а Орівський – групою Цюрхова – Соколовця.

1. Пасмо хребтів – хребти, що тягнуться в одну лінію.
2. Пасмо вершин – група розділених річками вершин, що тягнуться в одну лінію.
3. Група вершин – хаотично розміщена група розділених річками вершин, які становлять певну цілісність.
4. Масив вершини – відносна велика гора з численними відрогами, що спрямовані у різних напрямках
Запропоновані поняття варто утверджувати у друкованих наукових і науково-популярних публікаціях. На загальногеографічних чи фізичних картах, які призначені для широкого кола людей, що цікавляться Карпатами, достатньо у більшості випадків використовувати усталені назви, без вказання родового поняття (Верхньодністерські Бескиди, Сколівські Бескиди, Скибові Ґорґани, Гори Гриняви, Свидовець, Чорногора, Гори Гриняви, Гори Яловичори, Чивчини, Покутсько-Буковинські Карпати і т. д.). Однак такі  написи на картах як «Вулканічний хребет» слід замінити на «Вулканічне гірське пасмо», Полонинський хребет – «Полонинське гірське пасмо», «Верховинсько-вододільний хребет» на «Верховинсько-вододільне пасмо хребтів» «Верхньотисенська улоговина» на «Верхньотисенське низькогір’я».
На великомасштабних картах варто використовувати термін відрог. Так, не хр. Ріг відходить від Ігровця у Ґорґанах, відр. Ріг.

Використана література
1.     Географічна енциклопедія України: В 3-х т. – К.: Укр. енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1989. – Т. 1 – 416с.
2.     Географічна енциклопедія України: В 3-х т. – К.: Укр. енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1990. – Т. 2 –  480 с.
3.     Географічна енциклопедія України: В 3-х т. – К.: Укр. енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1993. – Т. 3 –  480 с.
4.     Географический энциклопедический словарь: Понятия и термины / Гл. ред. А.Ф.Трешников; Ред. кол. Э.Б.Алаев, П.М.Алампиев, А.Г.Воронов и др. – М.: Советская энциклопедия, 1988. – 432 с.
5.     Горгани (центрально-східна частина): туристична карта. – Краків: Центральний Осередок Гірського Туризму ППТК, 2006.
6.     Загальногеографічний атлас України. – К.: ДНВП «Картографія», 2004. – 112 с.
7.     Кравчук Я.С. Геоморфологія Скибових Карпат. / Я.С. Кравчук. – Львів, Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2005. – 232 с.
8.     Природа Українських Карпат /За ред. К.І. Геренчука. – Львів: Видав-во Львівського ун-ту, 1968. – 266 с.
9.     Рудько Г., Кравчук Я. Інженерно-геоморфологічний аналіз Карпатського регіону України / Г.І. Рудько,  Я.С. Кравчук.  – Львів, 2002. – 172 с.
10.  Соловьев А.И, Карпов Г.В. Словарь-справочник по физической географии: Пособие для учитилей / А.И. Соловьев, Г.В. Карпов – М.: Просвещение, 1983. – 224 с.
11.  Цись П.М. Геоморфологія УРСР / П.М. Цись – Львів: Вид-во при Львівському ун-ті, 1962. – 224 с.
12.  ШубінаТ. В. Проблеми термінотворенняв географічній термінології 20-х років XX століття / Т. В. Шубіна/ //Культура народов Причорноморя: Научный журнал, 2006, №53– С. 49–52.

http://uk.wikipedia.org

Ключові слова: -
Переглядів: 2409

Про автора

Йосип Романович Гілецький

Йосип Романович Гілецький - доцент кафедри географії та природознавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Наукові інтереси:
1. Формування змісту шкільної географічної освіти
2. Українські Карпати

Зворотні посилання

Зворотнє посилання для цього запису
  • https://prostamed.ru/simptomy/predmenstrualnyj-sindrom.html

    https://prostamed.ru/simptomy/predmenstrualnyj-sindrom.html - 29 листопада -1
    Рельєф Українських Карпат: стан і проблеми понятійного апарату - Блоги географів, географічні блоги, географічна спільнота ...

Коментарі

Коментарів наразі немає. Залиште перший коментар

Залиште Ваш коментар

Гість
Гість 31 жовтня 2020

Географічна наука