Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Назви підприємств та організацій України як маркер територіальної ідентичності населення

Олексій Гнатюк
Олексій Гнатюк
Географія мені подобається завдяки своїй інтегральності знань - це та ознака, як
Блогер наразі offline
- 27 березня 2013 Наукові дослідження 0 Коментарів

НАЗВИ ПІДПРИЄМСТВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ ЯК МАРКЕР ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ НАСЕЛЕННЯ

(стаття планується до друку в одному з найближчих випусків Київського географічного щорічника)

Вступ. Постановка проблеми. Сприйняття населенням просторових, історичних, культурних, господарських особливостей території свого проживання визначає характер його діяльності щодо власного регіону [13]. Без глибокого розуміння процесів регіональної та національної ідентифікації, явищ національного та місцевого патріотизму та їх взаємодії, неможливо сформувати ефективну стратегію регіональної політики в Україні та регіонального розвитку окремих територій, досягти суспільної єдності на національному рівні за рахунок збереження культурного, господарського, природного різноманіття окремих територій. Розуміння територіальних відмін у просторовій ідентифікації населення та структурованості ментального простору дає змогу більш успішно провадити регіональну політику, здійснювати управлінські процеси, оптимізувати адміністративно-територіальний устрій країни, передбачати та нейтралізувати процеси національного і регіонального сепаратизму, актуалізувати потенціал населення у контексті підприємницької активності, природоохоронної діяльності та діяльності із збереження історико-культурної спадщини.

 Серед методів дослідження регіональної ідентичності є такі, що базуються на опосередкованому дослідженні виявів ментальних уявлень мешканців (маркерів просторової ідентичності) у соціо-культурному просторі. Це дослідження топоніміки, зокрема ойконімів, урбанонімів, назв приватних підприємств та установ, регіональних брендів, а також виробництв, територіальне розташування яких підкреслюється у їх маркетинговій політиці; вивчення пам’ятних знаків на честь відомих особистостей, подій тощо. Дані методи може використовуватись паралельно з соціо-географічним методом для уточнення його результатів, будучи у порівнянні з ним менш часо- та ресурсозатратним.

Назви географічних об’єктів є закономірним наслідком сприйняття населенням особливостей території свого проживання. Тому географічні назви (топоніми), які є важливою складовою його географічного різноманіття, можна назвати «дзеркалом» суспільно-географічного ландшафту. Назви підприємств та організацій, що розглядаються у даній публікації, є динамічним пластом топоніміки та змістовно прив’язані до сьогодення, і тому відображають актуальний стан просторової ідентичності населення.

Відзначимо також, що на сучасному етапі історичного розвитку українського народу традиційні етнографічні відміни населення, в силу глобалізаційних процесів, відіграватимуть все меншу роль. Тому на чільне місце у якості ознаки фактичного існування етнографічних (історико-культурних) регіонів виходитиме саме просторова самоідентифікація населення з даним регіоном. Доповненням до традиційного районування, фактуальна основа якого лежить у відображенні механізму просторових трансформацій, повинне стати виявлення регіональних особливостей просторової ідентичності. У процесі такого районування повинні враховуватися різноманітні чинники, зокрема, історико-географічні, та перцепційні (просторова самоідентифікація населення). Натомість, деякі автори [11, с. 207-209; 12], підкреслюючи важливість пов’язаності території з головним функціональним ядром, практично не враховують ці чинники, особливо перцепційний. Зокрема, поза увагою залишаються суб’єктивні, чуттєві характеристики регіонів, які інколи відіграють вирішальну роль у прийнятті рішень щодо місця проживання, місця прикладання праці чи відпочинку. Через механізм людської поведінки вони певною мірою впливають на майбутній розвиток регіонів, притягуючи чи відштовхуючи населення, капітал, інновації [9, с. 208]. На нашу думку, неврахування сприйняття населенням географічного простору є серйозною вадою таких схем суспільно-географічного районування. Можна висловити сумнів у тривалому ефективному функціонуванні району, різні частин якого мають різне історичне минуле і різне бачення населенням свого місця в країні та перспектив розвитку в майбутньому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В Україні дослідження регіональної ідентичності проводились переважно фрагментарно, на прикладах окремих регіонів, зокрема у публікаціях А. Агаркової, В. Середи, Н. Шолуха, А. Алтухової. Дослідження під керівництвом І. Кононова дозволили виявити складний, багаторівневий характер етнічної ідентифікації, ієрархію ідентитетів. Загальні дослідження природи регіональної ідентичності присутні у працях В. Карлової, У. Лукач, М. Щепанського, Т. Татаренка, Л. Нагорної, Г. Коржова. Регіональна ідентичність як бренд досліджувалась А. Мусієздовим. Останніми роками системні дослідження регіональної ідентичності проводяться А. Мельничуком із співавторами. Особливості сприйняття регіонів України населенням вивчалися К. Мезенцевим та Н. Мезенцевою. Схеми історико-географічного, етнографічного, ландшафтно-етногосподарського районування (регіоналізації) території України запропоновані В. Крулем, Ф. Заставним, С. Макарчуком, О. Мариничем, І. Ровенчаком, С. Романчуком та іншими авторами.

Формування цілей статті, постановка завдання. Метою дослідження стало вивчення назв підприємств та організацій України як маркерів просторової ідентичності населення та інших суспільно-географічних процесів, оцінка ефективності використання маркерів просторової ідентичності населення як методу дослідження просторової ідентичності, а також, у разі ефективності методу, оцінка просторово-часових трансформацій історико-культурних (етнографічних) регіонів України впродовж новітньої історії.

Виклад основного матеріалу. Предметом аналізу даного дослідження стало географічне поширення на території України назв підприємств та організацій, що мають безпосередній семантичний зв’язок із назвами історико-географічних регіонів України.  Для пошуку назв використовувалися інтернет-каталоги підприємств України, зокрема [4; 5; 6].

Загалом, були проаналізовані назви, семантично дотичні до наступних 20-и історико-географічних регіонів України: Галичина, Волинь, Поділля, Північна Буковина, Опілля, Покуття, Полісся, Наддніпрянщина, Новгород-Сіверщина, Полтавщина, Слобожанщина, Запоріжжя, Таврія, Донщина (Донбас), Бесарабія, Буджак, Закарпаття, Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина. Так, для Поділля такими назвами-маркерами виступали «Поділля», «Подоліє», «Подолянка», «Подільський» тощо. Відповідним чином, було виділено і картографовано поширення 20-и груп назв підприємств і організацій України.

Важливим методичним елементом дослідження став обгрунтований відбір назв. До уваги приймалися лише ті назви, які надавалися за вільним вибором власника або керівних структур об’єкта. Дана умова особливо суттєва у тих випадках, коли назва безпосередньо визначена назвою відповідної адміністративно-територіальної одиниці, де розташований об’єкт – назвою поселення, району, області тощо. Так, до уваги не приймалися офіційні назви органів виконавчої влади та місцевого самоврядування (напр. «Подільська сільська рада» у селі Поділля на Київщині, або «Полтавська районна державна адміністрація» у Полтаві), оскільки їх походження ніяк не вказує на сприйняття території, а зумовлене незалежними від цього адміністративними чинниками. З огляду на це, існували певні складності у визначенні меж просторових сприйняття тих територій, назви яких співпадають з назвами сучасних адміністративно-територіальних одиниць (наприклад: історична Полтавщина і Полтавська область; історична Волинь і Волинська область; історичне Закарпаття і Закарпатська область).

Стверджуючи про роль назв підприємств та організацій як маркерів просторової ідентичності, ми припускали, що власники підприємств та організацій дають їм назви спираючись, серед іншого, на історико-географічне підгрунтя того регіону, де підприємство розташоване. Таким чином, назви підприємств певного регіону повинні відображати його просторову ідентифікацію населення. Кількість таких назв та їх густота у розрахунку на одиницю площі та на кількість населення відображають силу прояву регіональної ідентичності регіону. У даному разі йдеться про субетнічну ідентичність, що розвивається на рівні історико-географічних (етнографічних) земель.

За своїм географічним розташуванням назви в межах кожної семантичної групи було поділено на 2 види: конгруентні та інконгруентні. Конгруентні назви (від лат. congruente – відповідний) – це ті, які розташовані на території відповідних історико-географічних (етнографічних) регіонів. Такі назви відповідають історико-географічному підгрунтю території. За основу для потреб даного дослідження було взято поділ України на етнографічні землі за Ф. Д. Заставним [2, с.12-13; 3]) як такий, що має комплексний характер, та охоплює природні, господарські, історичні та політико-адміністративні чинники, до якого близькою є схема історико-географічного районування України за В. П. Крулем, що враховує, окрім зазначених вище чинників, ще й демогеографічні, і базується на ретроспективній динаміці дії кожної характеристичної ознаки за відсутності превалювання жодної з них [8, с. 57-69]. До інконгруентних назв зараховувалися такі, що розташовані поза об’єктивними межами відповідних історико-географічних (етнографічних) регіонів.

Переважна більшість виявлених назв є конгруентними. Це говорить про те, що межі регіонів субетнічного рівня у перцепції населення в цілому збігаються з історико-географічним підгрунтям. За кількістю та просторовим розподілом конгруентних назв можна зробити ряд висновків:

- у перцепції жителів України є сформованими наступні історико-географічні регіони: Полісся, Поділля, Галичина, Північна Буковина, Волинь, Полтавщина, Таврія, Слобожанщина, Сіверщина, Донбас (на місці історичної Донщини), Опілля, Покуття, Бойківщина, Лемківщина, Гуцульщина, Бесарабія, Буджак, Закарпаття; водночас практично немає назв, пов’язаних із Наддніпрянщиною та Запоріжжям;

- найбільша кількість назв пов’язана з Поділлям (456), Таврією (341), Поліссям (294), Донбасом (357), Галичиною (186), а найбільша просторова щільність відповідних назв спостерігається на територіях Буковини, Покуття, Таврії, Поділля, Волині, Буджаку. У обох цих аспектах відносно слабко проявлені назви, пов’язані з Сіверщиною, Слобожанщиною, Полтавщиною (кількість назв 27, 35 та 27 відповідно). Тому, можна стверджувати, що субетнічна ідентичність населення найкраще виражена у мешканців західної та частково центральної частин України, а також крайнього сходу (Донбас) та півдня (Таврія та Буджак); гірше вона розвинута на північному сході України (Слобожанщина, Новгород-Сіверщина), а на території центральної частини України, зокрема Середньої Наддніпрянщини та прилеглих землях (південь Київської, Черкаська, Кіровоградська області) вона є слабкою;

- поширення назв виявляє позитивну кореляцію з розміром поселення, що є закономірним, оскільки від кількості населення залежить бізнес-активність та кількість зареєстрованих суб’єктів господарської діяльності. Однак певні невідповідності даному правилу простежуються не лише між окремими історико-географічними регіонами (що пояснюється відмінностями між проявами різних ідентичностей), але й усередині одного й того ж регіону (що вказує на внутрішньорегіональну просторову структуру ідентичності). Зокрема, таким шляхом можна виявити перцепційні ядра регіонів. Наприклад, для Поділля ним є місто Хмельницький (256 тис. осіб), де зосереджено понад 100 відповідних назв, тоді як у більшій за населенням Вінниці (370 тис. осіб) їх нараховується лише біля 50-и. Перцепційними ядрами інших регіонів є: для Галичини – Львів, для Буковини – Чернівці, для Волині – Луцьк, для Полісся – Житомир. Центром Слобожанщини є Харків, Таврії – Херсон, Донбасу – Донецьк, Полтавщини – Полтава. Невеликі регіони (Буджак, Гуцульщина тощо) виразних центрів не мають;

- просторове поширення назв у межах відповідних регіонів виявляє нерівномірності з утворенням окремих скупчень та розріджень. Існують підстави стверджувати про об’єктивний зв’язок між таким розподілом та історичним розвитком системи розселення. Так, поширення відповідних назв на Поділлі виявило просторову кореляцію із давністю заселення території та історичними шляхами її заселення, виявленими на основі вивчення топоформантної структури ойконімів Поділля, зокрема ойконімів на –івці (-инці) [11];

- спостерігається збереження та накладання різних рівнів субетнічної ідентичності населення. Так, на території Тернопільської області співіснують як ідентичності з великими історико-географічними землями Галичиною і Поділлям, так і з етнографічною територією меншого рангу - Опіллям; на території Івано-Франківської області ідентичність з Галичиною поєднується з ідентичністю з Покуттям;

- Слобожанщина виявилась історико-географічним регіоном, який суттєво втратив у територіальному обширі у ментальному сприйнятті населення. Наразі понад 90% назв, пов’язаних зі Слобожанщиною, сконцентровані у Харкові та його околицях, в той час як на Сумщині та півночі Луганщини вони є спорадичними.

Описані вище факти та закономірності дозволяють стверджувати, що назви підприємств та організацій є об’єктивним маркером історико-географічних особливостей території у ментальності населення. Межі історико-географічних регіонів України є міцно укоріненими у ментальності її населення та передаються із покоління в покоління засобами публічної та непублічної (сімейні зв’язки між поколіннями) освіти, незважаючи на ігнорування переважної більшості таких меж сучасним адміністративно-територіальним устроєм.

Проте, вагома кількість наявних інконгруентних назв вказує на зміни, що відбулись у субетнічній ідентичності населення з часу формування і наукового обгрунтування традиційних історико-географічних регіонів України. Сучасне населення по-іншому сприймає певні території через вплив ряду чинників, зокрема адміністративних, та науково-освітніх, впродовж новітньої історії. Наведемо приклади таких змін регіональної ідентичності, що виявляються через інконгруентні назви:

1. Взаємодія ідентичності з Волинню, з однієї сторони, та ідентичностей з Галичиною і з Поділлям, з іншої. Через позиціонування у громадській думці Львівської області як типово «галицької», а Хмельницької – як типово «подільської», північ Львівської області асоціюється у місцевого населення з Галичиною, а північ Хмельницької – з Поділлям, хоча історично це волинські землі. Водночас північ Тернопільської області чітко закріплена у сприйнятті населення за Волинню, і пояснюється це загальною розмитістю субетнічної ідентичності на території Тернопільщини.

2. Тернопільська область (окрім волинської півночі) стала полігоном боротьби та взаємодії ідентичностей з Галичиною та Поділлям. За природними умовами та особливостями господарського комплексу Тернопільська область є типово подільською. Південно-східна частина її у XIV-XVIII століттях належала до Подільського воєводства [7]. Водночас її південний захід здавна відносився до Галичини, а тривале перебування краю у складі Австро-Угорщини та Польщі разом з Львівською та Івано-Франківською областями спричинило позиціонування області як галицької. Наразі як «подільські», так і «галицькі» назви підприємств і організацій рівномірно поширені на півдні та у центрі області, нерідко будучи присутніми в одному й тому ж поселенні.

3. Зафіксовано редукцію перцепційної території Волині та супутню трансформацію сприйняття Полісся як історико-географічного регіону. Так, сучасна ідентичність з Волинню, за назвами підприємств та організацій, обмежується лише Волинською областю, півднем Рівненської та північчю Тернопільської областей, лише деякі назви присутні на Житомирщині в районі Новоград-Волинського та Житомира. Сама ж Житомирська область, на думку її мешканців, сприймається як частина Полісся, хоча, за рядом джерел, це частина Волині та Київщини [8], а Житомир свого часу був центром Волинської губернії. Отже, перцепційний образ Полісся трансформувався від уявлень про Полісся як природну зону до уявлень про Полісся як етнографічний, або навіть суспільно-географічний район, ядром якого стала Житомирська область (як не зовсім «волинська», не зовсім «надддніпрянська», і аж ніяк не «Чернігово-Сіверська»). Так, в межах Житомирської області щільність назв, пов’язаних з Поліссям, в цілому вдвічі переважає даний показник інших типово поліських областей, а самі назви рівномірно поширені по всій Житомирській області аж до межі з Вінницькою областю на півдні, тоді як у Чернігівській, Київській, Сумській, Рівненській, Волинській областях вони приурочені саме до поліських частин цих областей у фізико-географічному аспекті.

Крім того, самоідентифікація населення з Поліссям замінила послаблену самоідентифікацію з Волинню на крайній півночі Хмельницької області (Ізяславський, Шепетівський райони).

4. У північній, аграрній у господарському відношенні частині Луганської області існує одночасна присутність історичної ідентичності зі Слобожанщиною та нової ідентичності з Донбасом, оскільки населенням України Луганська область зараз сприймається як одна із двох областей Донбасу. 

5. Спостерігається потужне розширення ареалу ідентичності з Таврією на північ, захід та схід. Так, окрім Криму, півдня Запорізької області та півдня Херсонської області до Дніпра, що представляють собою історичну Таврію, пов’язані з Таврією назви перейшли на правий берег Дніпра і поширились на північ Херсонщини, південь Миколаївщини, Одещини та Дніпропетровщини, а також охопили всю Запорізьку область.

6. Ареал ідентичності з Сіверщиною найповніше представлений наразі на території Чернігівської області, регресуючи при цьому на півночі Сумщини. Одночасно з цим, на даній території щільність назв, пов’язаних з Поліссям, менша від щільності назв, пов’язаних з Сіверщиною.

7. Східна частина Чернівецької області сприймається населенням як територія Північної Буковини та Бесарабії, хоча на думку деяких дослідників, це подільська територія [1, с. 122-146]. Більш грунтовною, у світлі наших даних, видається думка про приналежність даної території до історико-географічного краю Північна Бесарабія, у рамках історико-географічної зони Південно-Західна Україна [8, с. 62].

Поруч з цим, дослідження засвідчило збереження історичної пам’яті населення про приналежність півночі Одеської області до Поділля, півночі Тернопільської області до Волині, збереження ареалів ідентичності з Сіверщиною, Буджаком, Бесарабією.

Слід зазначити, що у ряді випадків появу інконгруентних назв не можна пояснити зміною сприйняття території та просторової ідентичності населення. Як виявилося, у великих містах України часто представлений широкий спектр назв підприємств та організацій, що пов’язані з багатьма іншими історико-географічними регіонами, іноді досить географічно віддаленими від даного міста.

Можна припустити, що авторами зазначеної категорії інконгруентних назв були переважно вихідцями з відповідних регіонів. Назви, таким чином, є проявом їх субетнічної ідентичності, прагненням підкреслити своє походження, популяризувати власний регіон на новому місці проживання чи ведення підприємницької діяльності тощо. Відповідно, проведене дослідження дозволяє опосередкованим шляхом виявити центри тяжіння внутрішніх мігрантів та визначити регіони-донори таких мігрантів для кожного конкретного міста. До переліку таких центрів тяжіння увійшли наступні міста (в дужках  вказані регіони-донори, визначені за наявними у містах інконгруентними назвами):

1. Київ (Полісся, Поділля, меншою мірою Буковина, Галичина, Таврія, Донбас, Полтавщина, Слобожанщина тощо).

2. Дніпропетровськ (Донбас, Таврія, Волинь, Полісся, Галичина, Буджак).

3. Одеса (Буджак, Буковина, Донбас, Полісся, Волинь).

4. Донецьк (Таврія, Сіверщина, Буковина, Поділля).

5. Миколаїв (Полісся, Буджак, Волинь, Поділля).

6. Запоріжжя (Буковина, Поділля, Полісся).

7. Краматорськ (Таврія, Буджак, Полісся, Галичина).

8. Львів (Поділля, Буковина, Полісся, Таврія, Покуття).

9. Харків (Таврія, Сіверщина, Полісся, Галичина).

У меншій мірі такі інконгруентні назви, що свідчать про міграційні процеси, властиві більшості обласних центрів України (Житомир, Чернівці, Черкаси, Кіровоград, Сімферополь), а також курортним ділянкам узбережжя Чорного моря.

За отриманими данними можна з стверджувати, що найбільші міграційні потоки спрямовані до міст Києва, Харкова, Донецька, Одеси, Львова, Дніпропетровська, Миколаєва. Київ притягає мігрантів з території сусідніх Полісся та Поділля, але в цілому – із з усієї України. Міста Донбасу (Донецьк, Краматорськ, Луганськ, Слов’янськ) приймають мігрантів зі східної та південної України, Львів – із західної та центральної її частин. Що стосується міст Приніпров’я та Причорномор’я й Криму, то вони є реципієнтами мігрантів з усієї країни.

Якщо інконгруентні назви, пов’язані з Буковиною, Поділлям, Волинню, Поліссям тощо представлені практично по всій території України, то назви, що стосуються Галичини, мають обмежену присутність у Запорізькій, Донецькій та Луганській областях, а назви, пов’язані з Донбасом, повністю відсутні на захід від лінії Київ-Новоукраїнка-Одеса (без врахування Києва взагалі обмежуються Донецькою, Луганською, Дніпропетровською, Одеською, Кіровоградською областями та АРК). З одного боку, це можна розцінити як обмеженість міграційних потоків із Галичини на Донбас та із Донбасу – до західної України; з іншого, це свідчення несприйняття подібних назв більшістю населення даних територій, оскільки в умовах сучасного політичного протистояння в Україні вони можуть сприйматися як ворожі, недоречні чи неприйнятні.

За просторовим поширенням інконгруентних назв такого типу можна припустити, що найбільше схильні висловлювати свою просторову ідентичність мігранти з Галичини, Буковини, Поділля, Таврії, Донбасу, Полісся. Дана інформація збігається із попереднім висновком про силу ідентичності з різними регіонами, зробленим за щільністю та кількістю відповідних груп назв. 

Відзначимо, що частина інконгруентних назв розташована поза великими містами. Так, деякі назви, пов’язані з Таврією, локалізовані у невеликих поселеннях Харківської, Донецької, Луганської, Полтавської, Київської, Чернігівської областей; назви, пов’язані з Поділлям, трапляються у Київській, Черкаській, Миколаївській областях; назви, пов’язані з Донбасом – у Дніпропетровській та Кіровоградській областях. Такі назви є маркерами шляхів переміщення мігрантів з відповідних регіонів і виникли в результаті того, що певні мігранти осіли на відповідній території, цілеспрямовано, або ж на шляху до великих міст (спрацював фактор “можливості, що втрутилась” (англ. “intervening opportunity” [15]) – мігранти могли знайти нове місце проживання чи прикладання праці на шляху до запланованого пункту призначення). Отже, просторова дифузія таких назв може вказувати на напрямки та шляхи переміщення мігрантів. Іноді ознаки просторової дифузії виявляються і при розгляді просторового розміщення конгруентних назв в межах відповідних історико-географічних регіонів. Найкраще просторова дифузія простежується на прикладі назв, пов’язаних з Таврією. Так, на території Запорізької області поширення відповідних назв відзеркалює простягання основних автошляхів регіону, через Дніпропетровську та Харківську область такі назви поширилися на північ, через Криворіжжя – до Кіровоградської області, а уздовж правого берега Дніпра вони позначають шлях переміщення мігрантів до Києва – столиці України.

За отриманими результатами було укладено карту субетнічної ідентичності населення України за назвами підприємств та організацій, на якій відображено власне ареали поширення субетнічних ідентичностей, їх ядра, області накладання кількох субетнічних ідентичностей, а також карту сучасних напрямків міграцій населення різних історико-географічних регіонів України.

 

Рис. 1. Перцепційні регіони України за назвами підприємств і організацій

 

Якщо до результатів даного дослідження долучити й інші наукові результати вивчення просторової ідентичності (за допомогою інших маркерів, соціолого-географічного методу, методу ментальних карт  тощо), то подібні ареали поширення субетнічної ідентичності населення можуть бути використані як один із варіантів перцепційного районування території України. Такі регіони можуть бути названі вернакулярними, оскільки виявляються через певну просторову ідентичність і назву [14, с. 204].

  

Рис. 2. Напрямки міграцій населення історико-географічних регіонів України

 

Висновки і перспективи подальших розвідок. На основі вивчення назв підприємств і організацій, семантично дотичних до назв історико-географічних регіонів України, можна зробити наступні висновки:

1. Назви підприємств та організацій виступають у якості об’єктивних маркерів регіональної ідентичності населення. Їх можна використовувати для оцінки сили ідентичностей, їх просторового поширення, просторової структури, змін у часі й просторі.

2. Назви підприємств та організацій дають змогу проаналізувати процеси міграції населення по території України з одних регіонів до інших, встановити їх напрямки та масштаби, головні центри тяжіння мігрантів, ступінь збереження та вираження ними своєї субетнічної ідентичності на новому місці проживання.

3. У субетнічній ідентичності населення України певні зміни відбуваються одночасно зі збереженням консервативних рис. Схема перцепційних регіонів, що грунтується на сприйнятті населення, на сьогодні загалом співпадає зі схемою історико-географічних регіонів. В той же час, відбулись певні трансформації сприйняття окремих територій внаслідок неспівпадіння сучасного адміністративно-територіального устрою з межами історико-географічних регіонів, змішування у ментальності населення одиниць історико-географічного та фізико-географічного районування тощо. Не останню роль у інтенсивності процесу актуалізації цих змін відіграє середня та вища географічна й історична освіта.

4. На території різних регіонів України спостерігаються значні відміни у силі прояву субетнічної просторової ідентичності населення. Основна тенденція полягає у зменшенні сили даної ідентичності із заходу та південного сходу у напрямку до центральної частини країни.

У подальшому доцільним є вивчення інших маркерів просторової ідентичності населення, таких як урбаноніми, пам’ятники та пам’ятні знаки на честь видатних особистостей та подій тощо, із співставленням отриманих результатів. Це дасть змогу як детальніше вивчити просторову ідентичність населення України, так і доповнити методологічний арсенал суспільної географії у контексті дослідження просторової ідентичності населення і дотичних наукових питань.

 

Список використаних джерел

 

  1. Етнографія України. Навч. посібник. За ред. С. Макарчука. – Львів: Світ, 1994. -520 с.
  2. Загальногеографічний атлас України. За ред. І. Руденка. - К.: 2004. – 112 с.
  3. Заставний Ф. Д. Українські етнічні землі. – Львів: Світ, 1993. – 176 с.
  4. Каталог підприємств і компаній України. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ua-region.com.ua/ (дата звернення: 15.12.2012).
  5. Каталог підприємств та компаній України. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://business-guide.com.ua/ (дата звернення: 15.12.2012).
  6. Каталог провідних підприємств України. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.rada.com.ua/ukr/catalog/ (дата звернення: 15.12.2012).
  7. Крикун Н. Административно-территориальное устройство Правобережной Украины в XV—XVIII вв. Границы воеводств в свете источников. - К., 1992. -151 с.
  8. Круль В. П. Ретроспективна географія поселень Західної України: Монографія. – Чернівці: Рута, 2004. – 382 с.
  9. Мезенцева Н., Мезенцев К. Перцепційні портрети регіонів України. Регіональні проблеми України: географічний аналіз та пошук шляхів вирішення. Зб. наук. праць. – Херсон: ПП Вишемирський, 2005. – С. 208-213.
  10. Мельничук А. Л., Гнатюк О. М., Кононенко О. Ю. Розвиток ойконімічної структури Подільського суспільно-географічного регіону на визначених історико-географічних зрізах. // Науковий вісник Чернівецького університету. Географія. Вип. 459. – Чернівці, 2009. – с. 34 – 38.
  11.  Шаблій О. І. Основи суспільної географії: підручник для студ. вищих навчальних закладів. – 2-ге видання. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2012. – 296 с.
  12.  Шаблій О. І. Соціально-економічне районування України // Проблеми географії України: Матеріали наук. конф. (Львів, 25-27 жовт. 1994 р.). Львів, 1994. – С. 232-235.
  13.  Brookfield H. On the environment as perceived // Progress in Geography. -1969. - Vol. 1. – P. 51-80.
  14.  Norton W. Cultural Geography: environments, landscapes, identities, inequalities. - 2nd edition. Oxford University Press, 2006. – 455 p.
  15. Stouffer S. Intervening Opportunities: A Theory Relating Mobility and Distance // American Sociological Review, Vol. 5, No. 6. (Dec., 1940), pp. 845-867.


Ключові слова: -
Переглядів: 2215

Про автора

Олексій Гнатюк

Географія мені подобається завдяки своїй інтегральності знань - це та ознака, яка обов'язково дозволить їй стати наукою майбутнього.

Зворотні посилання

Зворотнє посилання для цього запису

Коментарі

Коментарів наразі немає. Залиште перший коментар

Залиште Ваш коментар

Гість
Гість 25 лютого 2020

Географічна наука