Події, що сталися за період з 30 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. без перебільшення можна назвати точкою біфуркації для України. Таких історично важливих і вагомих подій в сучасній історії України було декілька: власне здобуття незалежності в 1991 році, прийняття Конституції (1996), Помаранчева революція (2004) і от сьогодні на наших очах відбулося дещо незбагненне: народження нового українського суспільства, Громадянського суспільства, нової моделі суспільних відносин, перша в історії незалежної України пролита кров простих громадян за українську незалежність, перший відкритий прояв готовності українців померти за свободу, бажання жити у новій, некорумпованій, справедливій Системі.
Для того, щоб зрозуміти, що по своїй суті містить у собі термін "вимоги Майдану", варто було не лише бути безпосереднім учасником подій в центрі Києва (та ін. центральних площ міст України), а й проаналізувати думки тих людей, які ідеологічно підтримують Майдан, але з різних причин (хтось із-за страху бути покаліченим "Беркутом", хтось із-за зневіри після 2004 р., хтось не міг залишити вдома маленьких дітей, тощо) не перебували постійно на Майдані. Адже саме ці люди весь час допомагали медикаментами, збирали кошти та теплі речі, приносили харчі, вели інформаційну роботу і в цілому їх вклад є беззаперечно дуже вагомим.
Що ж тоді є цими вимогами/завданнями?
Ними є побудова НОВОЇ країни, а саме:
1. Всебічна реформа судової на правоохоронної системи та системи підготовки нових професійних кадрів для органів силових структур, реформа самих силових структур із залученням народних об’єднань, народних дружин.
2. Подолання корупції у всіх чиновницьких кабінетах та судах.
3. Всебічна реформа державного апарату, його омолодження, непросто відхід від бюрократичних процедур, а повне усунення із системи державних органів управління бюрократичної ЛОГІКИ МИСЛЕННЯ.
У Новій Українській державі має бути вироблений механізм безпосереднього народного контролю за владою та безпосередньої прямої участі народу у прийнятті рішень у чиновницьких кабінетах. Має змінитись система відносин Народ – Чиновник, коли кожен громадянин розуміє свій вклад у розбудову держави, розуміє, що саме він є носієм влади, а центром прийняття рішень є Народні збори, віче, а Чиновник та Суддя, тримаючи в себе на столі чи в кабінеті шматок бруківки з Грушевського чи обгорілої покришки, розуміє, що буде з ним, якщо він захоче вкрасти, заохотити «відкат», взяти хабар, найняти на посаду кума-свата-брата замість професіонала.
Зараз усі мають зрозуміти: люди на Майдані вмирали не за чи проти окремих персоналій (Тимошенко, Яценюк, Кличко, Янукович, Тягнибок, Турчинов і т.д.), вони віддали життя за зміну Системи, за єдину неподільну Україну, нову Україну, де народна воля є прямим НАКАЗОМ владі.
Точка біфуркації може нести за собою 2 можливих сценарії: 1) сценарій хаосу, розрухи та спаду або 2) сценарій прогресу, розквіту та покращення самоорганізації. На жаль, у 2004 році точка біфуркації призвела до 1-го сценарію і щоб не допустити його повторення (ми просто не маємо морального права після всіх подій, що сталися допустити розвитку першого сценарію) Україні потрібно відійти від колишніх політиків, популістів, зрадників (всіх без виключення), а привести до керівництва державою якісно нові імена, імена Майдану.
Залиште Ваш коментар