Останніми роками все частіше в різних ЗМІ з’являються повідомлення про так званий дауншифтинг, який невиправдано ототожнюють з переїздом міщан в села (англ. downshifting – переключення автомобіля на більш низьку передачу, а також уповільнення або послаблення будь-якого процесу).
Вважається, що термін downshifting вперше був вжитий в газеті «Вашингтон Пост» від 31 грудня 1991 р. в статті американки Сари Бан Бреатнах «Living in A Lower Gear: Downshifting: Redefining Success in the '90s» («Життя на зниженій передачі: дауншифтинг і новий погляд на успіх в 90-і»). Суть цього явища полягає у відмові від шаленої гонитви за матеріальним збагаченням і кар’єрного зросту заради реалізації своїх власних ідей, бажань, мрій.
Це абсолютно не означає, що людина кидає все і тікає світ за очі. Це процес повернення до справжніх прагнень душі, які постійно відкладаються «на потім», «як тільки зароблю більше», «як отримаю підвищення» і т.д. Адже суспільство постійно диктує свої умови достойного існування в ньому, що переростає в догмати і стереотипи. Під достойним існуванням більшість людей розуміють проживання в місті, наявність високооплачуваної посади (або власного бізнесу), автомобіля, шикарно обставленої квартири (не менш ніж 2-х кімнатної і якомога ближче до центру міста), можливість купувати брендовий одяг, прикраси, технологічні новинки, можливість відвідувати культурно-розважальні заклади і т.д.
Ті ж, хто обирають для себе інші цінності і наважуються йти в розріз з цими догматами, сприймаються як диваки, або взагалі не знаходять розуміння серед оточуючих, навіть рідних.
Дауншифтером може стати і багатій, як наприклад, Будда, римський імператор Діоклетіан, Лев Толстой, король Великобританії Едуард VIII, Джон Дрейк (засновник рекрутингової компанії Drake Bean Morin Inc.), американський письменник і філософ Генрі Девід Торо і т.д. І при цьому не обов’язково відмовлятися від всього нажитого майна або кидати роботу, головне знати, що тобі насправді треба від життя, що робить тебе по-справжньому щасливим. Зазвичай приходить усвідомлення того, що насправді заробляючи не так й вже багато, можна задовольнити першочергові людські потреби, тобто відбувається перехід до «simple life». Дауншифтер, на приклад, обирає менш оплачувану роботу, але натомість вивільняє час, який може присвятити собі і своїй сім’ї.
Дауншифтинг, як процес, виник на противагу кар’єризму. В Європейських країнах навіть наводять дані по чисельності дауншифтерів, яких з кожним роком стає все більше. І підходити до цього питання треба з усією відповідальністю. Якщо вам ваша робота дійсно не до душі, ще й при цьому виснажує фізично і морально, зовсім не залишає часу на хобі, сім’ю і просто відпочинок, то варто задуматися, а чи варта вона таких жертв…
Цілком згодна з тобою, Олексію.
це було б цікаве дослідження. Статистика в нас, на жаль, не наводить таких даних, мабуть через малочисленність дауншифтерів. Проте в наш інформатизовани й світ можна спробувати зібрату таку інформацію своїми силами :-)
В людині споконвіку закладено поштовх до перемоги. Вона призвичаїлася йти вперед, боротись, досягати успіхів. Правда, в Середньовіччі та в новій час, до появи епохи просвітництва (із формулою Ф. Бекона "знання - сила!") успіх та перемога ототожнювались із ростом духовності, із вірою в Бога, із набуттям людяності та інших людських якостей. Сковорода: "Хто ж на ея плюет острую сталь? Той, чия совесть, як чистый хрусталь" В епоху постмодерну ці цінності змінились. Людство почало гонитву за грошима, наживою і чистоганом. Оплата праці зараз така, що людина не може прожити на неї, навіть в країнах сімки. Для чого це зроблено? Це ж - соціальне незадоволення, і як результат - заворушення. А зроблено для того, щоб стимулювати людей постійно гнатися за ефемерними цінностями грошей, за матеріальними статками і благами. Так, в споживацькому світі, дауншифтинг - єдиний порятунок людяності і людських цінностей кохання, сім'ї, дружби, спокійного. розміреного, споглядального життя. Люди втомлюються від боротьби. З одного боку, така боротьба необхідна, бо це - поштовх до життя, без неї людство не зможе існувати. але з іншого - за що боремось? За які цінності? Як казав Космос у фільмі "Бригада": "Невже ми боремось за паршиві бакси з мерсами?" Ось і весь дауншифтинг. Перехід до людських, людиновимірних якостей життя. Відмова від технократичного нелюдського суспільства постмодерну. Про це є і у моєму блозі - "Гуманістична парадигма географії". І в статті "Географія та втрачена єдність", що розміщена на сайті...
Олеся, дуже цікава й актуальна тема!
Також досить часто замислююсь над цим питанням з точки зору власного життєвого шляху та вибору.
І ось що думаю:
1) наш світ і справді став світом споживачів - причому це видно не лише поцілодобовій рекламі різних товарів ("99 франків" Ф. Бегбедера), по слоганах "Бери від життя все! Ти цього вартий!" (Біблія, до речі, пропонує зовсім інше кредо "Не оскудеет рука дающего."), а й по відносинах між людьми - все частіше вони, на жаль, стали грунтуватися на вигоді та корисливості, і романтичні відносини іноді так само....((((
2) згодна із Беконом і з Олександром Віталійовичем з приводу того, що людина завжди прагне досягти висот. Але в той же час, прагнучи більшого, треба завжди бути вдячним за те, що маеш зараз.
3) на мою думку для деяких людей (недалеких в своєму розвитку) означає відмовитись (не через духовний пошук, а через лінощі) від здорових амбіцій та дитячих мрій, влягтися на дивані, ні до чого не прагнути і вважати себе справжніми дауншифтерами, які шукають сенс життя у траекторії руху мухи по білій стелі....
4) Україні поки що дуже зарано дауншинтингуват и в економічному та виробничому плані, поки ми не оптимізуємо свою економіку (наприклад, поки тому ж АПК вистачатиме хоча б 10% робочих рук країни) та не віддамо борги МВФ (це ще предстоїть робить 1-2 наступним поколінням, то точно). До того ж, на п'ятки усій європеїдній расі вже активно наступають за ступінню впливу китайці (який китайський селянин взагалі замислюється над дауншифтингом?!!! Йому ніколи, ключовою є проблема вирощування рису насущного.)))))
5) і, наостанок: яке моє бачення корисного дауншифтингу?!
Відповідь проста, банальна і передбачувана: це - повернення до духовних та сімейних цінностей - коли є час та настрій помилуватися квітучим деревом, поїхати кудись побачити світ, коли люди читають художню літературу (хай навіть і в метро), коли жінка не схожа через аврал на роботі на багаторуку гідру або на гламурне стерво, а чоловік - або на вічно заклопотаного та роздратованого кабінетного працівника або на егоїста-метросексуала. Так, для цього потрібні гроші, але вони є лише засобом, а ніяк не метою.
За умов дауншифтингу люди є простими, але простими через свій розум, який постійно розвивається та пізнає світ і є вдячним йому, а не такий розум, як був в Парфюмера Гренуя....
На відміну від переважної частини європейців, українці в силу негативних рис свого менталітету так і нее навчились сприймати дауншифтинг як дещо обов'язкове. В той час, як європейці цінують дозвілля, захоплення, хоббі, духовні захоплення, багато українців зосереджуються на матеріальних цінностях та кар'єрній гонитві. Але ж для повноцінного життя людини ці аспекти мають бути збалансованими. Матеріальні блага - це засіб для досягнення мети, але не власне мета і не самоціль.
З точки зору географа, цікаво дізнатись детальніше про географічні особливості поширення дауншифтингу. Адже географія може і повинна вивчати це соціальне явище.