Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Фізико-географічна характеристика Європи

Європа — одна з двох частин світу, розташованих на материку Євразія. Північ її лежить за полярним колом і на значній території являє собою холодну пустелю, а південна — простяглася до теплого Середземного моря. Західне узбережжя омивають води Атлантичного океану, а східна межа проходить одразу за Уральськими горами. Поверхня Європи переважно рівнинна, проте й тут є гори різної висоти, а також вулкани, які нагадують про себе час від часу грізними виверженнями. Клімат території — переважно помірний, на заході — м'якіший, ніж на сході.
Європа — одна з найосвоєніших частин світу. Нині більша її частина розорана, а природні комплекси змінені людиною. Скрізь можна побачити лани, плантації, міста, селища, автошляхи та залізниці тощо. В усі часи Європа значно впливала на події в світі, завжди була ніби мостом між Старим і Новим світом.
Європа — частина світу, де розташована наша держава — Україна.

Географічне положення. Європа розташована на заході Євразії. Вона охоплює площу близько 10 млн км кв і розміщена переважно в помірних широтах. Тільки крайні північні та пів­денні її частини заходять у субарктичний і субтропічний пояси.
Європа з трьох боків оточена морями. Її західне та південне узбережжя омивають води Атлантичного океану. Велику роль у формуванні природи відіграє тепла Північноатлантична течія та її відгалуження, що проникають у Північний Льодовитий океан.
Моря Атлантичного океану — Середземне, Чорне та Азовське глибоко врізаються в європейський суходіл із півдня, а Північне і Балтійське — омиває північне узбережжя Європи. З півночі омивають береги Європи й моря Північного Льодовитого океану — Норвезьке, Баренцове, Карське, Біле. На південному сході лежить Каспійське море-озеро, яке належить басейну внутрішнього стоку. Береги Європи порізані значною кількістю заток і приток, тут багато півостровів і островів. Найбільші з півостровів Скандинавський, Ютландія, Піренейський, Апеннінський, Балканський та Кримський. Вони займають близько чверті від загальної площі Європи. Площа європейських островів перевищує 700 тис. км кв. Найбільші серед них — це Нова Земля, архіпелаг Земля Франца-Йосифа, Шпіцберген, Ісландія, Велика Британія, Ірландія. В Середземному морі розташовані великі острови Корсика, Сицилія, Сардинія.
У водах, які омивають узбережжя Європи, перехрещуються шляхи, що ведуть до Африки та Америки, а також сполучають між собою країни Європи.

Історія формування території. Рельєф. Формування території Європи почалося 2-3 млрд років тому, коли утворилась одна з найдавніших на Землі ділянок земної кори — Східноєвропейська платформа. В рельєфі їй відповідає Східноєвропейська рівнина. Подальше зростання площі суходолу в межах Європи відбувалося в палеозойську еру, коли сформувалися Скандинавські гори, Урал та гірські споруди на заході Європи.
Потужні осадові відклади вкрили частину зруйнованих складчастих споруд палеозою, утворивши чохол молодих платформ. їх фундамент, на відміну від Східноєвропейської платформи, не архейського, а палеозойського віку.
У мезозої внаслідок розходження літосферних плит Європа остаточно відокремилася від Північної Америки. Так почала формуватися улоговина Атлантики, утворився вулканічний острів Ісландія.
Протягом кайнозойської ери відбувається додаткове нарощування суходолу на півдні Європи в Середземноморському складчастому поясі. В цей час тут сформувалися потужні молоді гірські системи — Альпи, Піренеї, Апенніни, Стара Планина (Балканські гори), Карпати, Кримські гори. В прогинах земної кори  утворилися великі низовини — Середньодунайська і Нижньодунайська.
Сучасного вигляду рельєф Європи набув за останні 20-30 млн років. У цей час відбулися новітні тектонічні рухи, які істотно змінили поверхню суходолу. Давні та молоді гірські споруди Європи були підвищені і досягай сучасної висоти. Одночасно великі ділянки земної кори опустилися і утворили улоговини морів та великі низовини. Поблизу узбереж виникли острови материкового походження. Рухи земної кори супроводжувалися вулканічною діяльністю, яка й досі не припинилася в Середземномор'ї та на острові Ісландія.
У найдавнішій частині Європи, на Східноєвропейській платформі, відбуваються повільні підняття й опускання земної кори. Внаслідок цього в рельєфі рівнини чітко простежуються окремі височини й низовини: Середньоруська, Подільська, Придніпровська, Приволзька, Причорноморська, Прикаспійська.
Новітні підняття суходолу й одночасне загальне похолодання клімату зумовили утворення в північній частині Європи величезного льодовикового покриву. Льодовик то просувався далеко на південь, то відступав. Під час свого максимального розвитку він досягав понад 1,5 км завтовшки і майже повністю вкривав Британські острови та Середньоєвропейську рівнину. Двома язиками льодовик спускався Східноєвропейською рівниною, досягнувши широти Дніпропетровська.
Рухаючись, він істотно змінив поверхню суходолу. Ніби величезний бульдозер, льодовик вирівняв міцні скелі та згладив верхні шари пухких порід. Відшліфовані уламки гірських порід вино­силися з центрів зледеніння далеко на південь. Там, де льодовик танув, йшло накопичення льодовикових відкладів. Суміш валунів, глини та піску утворювала велетенські вали, горби, пасма й цілі рівнини. Талі води виносили значні об'єми піску, вирівнювали поверхню і формували плоскі піщані рівнини — полісся.
Формування рельєфу Європи продовжується і в наш час. Про це свідчать повільні вертикальні рухи земної кори, а також землетруси й вулканізм що подекуди трапляються на континенті.
Найвищий (3343 м) і один із найактивніших вулканів Європи — Етна, розташований на острові Сицилія. В Італії знаходиться єдиний на материковій частині Європи діючий вулкан Везувій. Відомим є виверження вулкана в 79 р. н.е., коли за три доби лише у місті Помпея 16 тис. жителів були поховані під багатометровим шаром вулканічного попелу!
Надзвичайно цікавий вулкан Стромболі. Це острів-вулкан, що безперервно діє вже понад три тисячі років. Приблизно через кожні 10-12 хвилин він викидає вулканічні бомби й розпечені гази. Вогняні вулканічні спалахи допомагають морякам орієнтуватися вночі. Тому Стромболі одержав назву "маяк Середземного моря".
Отже, Європа має давній і водночас молодий рельєф. Близько 2/3 її поверхні припадає на рівнини, які розташовані переважно на сході. (Знайдіть на фізичній карті найнижчу точку поверхні Європи). Низовинні ділянки чергуються з горбистими височинами. Гірські масиви рідко перевищують 3000 м. Найвища точка Європи — г. Монблан (4807 м), яка розташована в Альпах.

Корисні копалини. Тектонічна будова та історія геологічного розвитку Європи зумовили не тільки різноманітність рельєфу, а й багатство її корисних копалин. З-поміж паливних корисних копалин велике значення здавна має кам'яне вугілля. Найбільші його поклади розміщені в передгірських і міжгірських прогинах палеозойського віку. Це басейни у Великій Британії, Рурський у Німеччині, Верхньосілезький у Польщі та Донецький в Україні. Поклади бурого вугілля зосереджені переважно в молодих за віком прогинах.
Родовища нафти і газу утворились у зниженнях фундаменту платформи та в передгірських прогинах (Волго-Уральська нафтогазоносна область). У 70-ті роки XX ет. почалося промислове добування нафти й газу на шельфі Північного моря.
На платформах зосереджені родовища руд чорних металів світового значення: залізних — Курська магнітна аномалія в Росії, Криворізький (в Україні) і Лотарингський (у Франції) басейни; марганцевих — Нікопольський басейн (мал. 176). Багата Європа і нерудними корисними копалинами. Практично безмежні запаси калійної та кухонної солі утворили тут величезні куполи. Унікальними є родовища самородної сірки Передкарпатського сірконосного басейну. Є в Європі також родовища різноманітних кам'яних будівельних матеріалів — граніту, мармуру тощо.

Загальні особливості клімату. Річна кількість сонячної радіації, яка надходить на земну поверхню, збільшується вдвічі з півночі на південь Європи. Така різниця у надходженні сонячної радіації зумовлює значні відмінності в температурі повітря, особливо в теплу пору року.
Провідну роль в розподілі температури влітку відіграє сонячна радіація, що розподіляється зонально. Це добре помітно завдяки широтному простяганню липневих ізотерм.
Протилежна картина спостерігається взимку, коли зональний розподіл тепла порушується. Січневі ізотерми простягаються майже вздовж меридіанів. Таке відхилення пов'язано із характером підстилаючої поверхні та пануючою над Європою циркуляцією повітряних мас.
Головний тип атмосферної циркуляції в межах Європи — західне перенесення повітряних мас. На захід від Європи розташований Атлантичний океан, звідки потоки повітря переносяться потужними атмосферними вихорами — циклонами і антициклонами. Вони виникають на арктичному і помірному кліматологічних фронтах.
Відносно тепле й вологе атлантичне повітря, яке просувається майже через увесь європейський суходіл, вирівнює температуру повітря у північних і південних областях. Ось чому взимку контрасти температури більш відчутні між західними і східними районами Європи.
Виняток становлять південні райони, які влітку відчувають вплив тропічних повітряних мас, а також північ континенту, де переважають арктичні повітряні маси з Північного Льодовитого океану.
Циклони, які прямують із західними потоками повітря, визначають також кількість опадів та режим їх випадання. В цілому річна сума опадів у Європі закономірно зменшується з північного заходу на південний схід. Це пояснюється послабленням активності циклонів у тому ж напрямку. Окрім того, на сході більш помітний вплив континентальних повітряних мас з внутрішніх областей Євразії.
Значно підвищується кількість опадів на навітряних гірських схилах. Найбільше опадів на навітряних схилах Скандинавських гір, гірських масивів Британських островів, на окремих ділянках яких випадає понад 4000 мм. А в Чорногорії зареєстрована максимальна річна кількість опадів для Європи — понад 6000 мм.
У західних районах рясні опади випадають рівномірно впродовж усього року. Це пов'язано з постійним виникненням тут атмосферних фронтів і частою повторюваністю циклонів. У Східній Європі максимум опадів припадає на теплу пору року. В цей час тут спостерігаються як фронтальні, так і конвективні опади, часто бувають зливи з грозами й градом. У північних районах утворюється значний сніговий покрив.
На півдні Європи, у субтропіках, максимум опадів припадає на зиму, що зумовлено активною циклонічною діяльністю. Влітку дуже сухо, оскільки в цей час тут панують сухі тропічні повітряні маси.
Територію Європи перетинають кілька кліматичних поясів. За умовами зволоження в межах поясів розрізняють кліматичні області.
Арктичний пояс. Арктичний тип клімату характерний для архіпелагу Шпіцберген та деяких інших островів Північного Льодовитого океану. Тут цілорічно панує холодне арктичне повітря. Але відгалуження теплої Північноатлантичної течії значно підвищує температуру повітря та збільшує кількість опадів у західній частині Європейської Арктики.
Субарктичний пояс охоплює узбережжя Баренцевого моря, північ Скандинавського півострова та острів Ісландія. Для нього характерні порівняно м'яка зима з температурою до 0°С і прохолодне літо з середньою температурою не більш як +10°С. Опади у вигляді дощу або снігу випадають рівномірно впродовж року.
Помірний пояс. У ньому розміщена більша частина Європи. Тут виділяють три кліматичні області: морського, помірно континентального (перехідного від морського до континентального) та континентального клімату.
Морський помірний тип клімату характеризується переважанням протягом року вологого атлантичного повітря. Взимку температура повітря коливається в межах від 0° до +6°С. Погода дуже нестійка, з частими дощами і туманами, сніговий покрив несталий. Літо прохолодне, середня температура +10 — + 18°С. Опадів випадає близько 1000 мм за рік, розподіляються вони рівномірно впродовж усього року.
Клімат більшої частини Європи, в тому числі й України, помірно континентальний. Для нього характерні значні відмінності в температурі за сезонами. Зима холодна, іноді з морозами. Літо тепле: середня температура липня +18 — +20°С. Річна кількість опадів, що випадають переважно влітку, становить 500-700 мм. Континентальність клімату зростає з північного заходу на південний схід: зменшується кількість опадів, збільшується річна амплітуда температур.
На крайньому південному сході Європи сформувався континентальний тип клімату. Для нього характерні жарке літо і досить холодна зима, невелика кількість опадів — до 250 мм на рік. Крім того, тут спостерігається велика сухість повітря і мала хмарність.
Субтропічний пояс. Клімат південної частини Європи субтропічний середземноморський. Для нього характерні максимальні для цієї частини світу температури протягом усього року. Взимку тут +7 — +10°С, а влітку буває навіть тропічна спека. Найхарактернішою рисою середземноморського типу клімату є зміна вологої теплої зими сухим жарким літом. У середньому тут випадає близько 400-600 мм опадів.

Води суходолу. Річки. Сітка, утворена блакитними артеріями Європи, надзвичайно густа. Річки Європи несуть свої води переважно в Атлантичний океан. Тільки незначна їх кількість впадає у Північний Льодовитий океан. Безстічний басейн Каспійського моря приймає води найбільшої річки Європи — Волги (3530 км).
Будова річкових долин, живлення та водний режим європейських річок неоднаковий у різних районах. У Північній Європі і на півночі Східної Європи річкова сітка молода. Вона почала формуватися і набула сучасного вигляду тільки після звільнення поверхні від льодовика. Тому річища тут неглибокі, на річках є водоспади. Взимку річки маловодні і можуть замерзати. Під час весняної повені вони розливаються. Найбільшими з річок є Північна Двіна і Печора, які відіграють важливу роль транспортних шляхів сполучення. На рівнинах Середньої Європи річки течуть у долинах з широкими заплавами та численними терасами. Часті рясні дощі зумовлюють повноводність більшості цих річок впродовж року. Вони ніколи не замерзають. Саме такими є Сена, Темза, Рейн, Ельба, Одра. Великі річки з'єднані між собою судноплавними каналами і утворюють густу транспортну мережу.
У центральних і східних районах Східної Європи у живленні річок велику роль відіграють талі снігові води. Повінь буває навесні, влітку рівень води помітно спадає. В зимовий період більшість річок замерзає. До таких річок належать Волга, Дунай, Дніпро.
Басейн Волги нагадує розгалужене могутнє дерево, яке охоплює 1/3 площі Східноєвропейської рівнини. Річка бере початок на Валдайській височині і живиться переважно талими сніговими водами. Її стік зарегульований низкою водосховищ. Найбільшими притоками Волги є Кама і Ока.
Дунай — друга за довжиною (2850 км) і площею басейну європейська річка. Води Дунаю, що впадають трьома головними рукавами (гирлами) в Чорне море, починають свій шлях у льодовиках.
Ліві та праві притоки Дунаю беруть свій початок у різних кліматичних поясах, що ускладнює його водний режим.
Дніпро — третя за розмірами річка Європи (2201 км) і найбільша в Україні. Вона бере початок на Валдайській височині і впадає у Дніпровський лиман Чорного моря. Тут Дніпро утворює плавні — заболочену заплаву, що густо поросла очеретом. Живиться річка переважно сніговими талими водами, з якими пов'язані весняні повені. Найнижчий рівень води на Дніпрі — взимку, коли морози сковують його кригою, та влітку. На річці споруджено багато водосховищ.
Річки Південної Європи дуже своєрідні. Для них характерні паводки, коли зливи або швидке танення альпійських снігів раптово підвищують рівень води. Водночас улітку річки подекуди і зовсім пересихають. Найбільші з них — По, Тахо.
Великою проблемою для усіх річок Європи є забруднення їх стічними водами. Значна густота населення, великі потреби у воді призвели до справжнього водного голоду в Європі.
Озера на території Європи розміщені нерівномірно. Особливо багато озер в областях, які колись були вкриті льодовиком. Країною тисячі озер називають Фінляндію, де мілководні водойми сполучаються між собою короткими протоками або бурхливими річками. Переважна більшість улоговин озер мають тектонічне походження, які згодом були поглиблені льодовиком. Це так звані льодовиково-тектонічні озера. Найбільші з них Ладозьке та Онезьке в Росії, Венерн і Веттерн у Швеції. В горах Середньої Європи зосереджені тектонічні озера: Боденське, Женевське, Балатон. Їхні улоговини розташовані в розломах земної кори.
Озерним районом Європи є також південний схід. Тут на приморських низовинах розкидано чимало залишкових озер. До них належать і відомі озера-"солонки" Ельтон і Баскунчак. У гирлах багатьох річок утворилися лиманні озера, зокрема найбільше в Україні озеро Ялпуг. Є в Європі і карстові озера, серед яких — українська перлина — Світязь.
Значними в Європі також є запаси підземних вод. Вони зосереджені в пластах осадових порід у надрах рівнин — артезіанських басейнах.
Унікальним районом є острів Ісландія, де гарячі джерела, гейзери, б'ють серед льодовиків. Тут найбільше в Європі покривне зледеніння, площа якого становить майже 12 тис. км кв. Льодовики вкривають арктичні острови, а також гірські масиви: Альпи, Скандинавські гори, Урал.

Природні зони. Значне простягання європейського суходолу з півночі на південь та наявність великих рівнинних просторів зумовили чіткий прояв тут широтної зональності.
Зона арктичних пустель охоплює арктичні острови, більшість з яких майже повністю вкрита льодовиками. Характерними тваринами природної зони є песець і господар Арктики — білий ведмідь. Тут водяться також голубі песці, тюлені, морські зайці. Західна частина Шпіцбергену відчуває подих теплої Пінічно-атлантичної течії. Клімат тут менш суворий, ніж на сході архіпелагу, тому на узбережжі виникла найпівнічніша у світі ділянка тундри.
Зона тундри і лісотундри на заході Європи формується в умовах м'якого морського клімату. Тут не буває суворих зим, тому подекуди можна натрапити на рідколісся та криволісся. На сході європейської тундри в умовах більш континентального клімату на тундрово-глейових ґрунтах ростуть мохи і лишайники, зрідка трапляються різнотрав'я і чагарниковий стелюх. У тваринному світі тундри мало видів, але кількість тварин — значна. (Назвіть їх.)
У полярний день тундра вкривається мальовничими рослинними килимами. Першими з'являються з-під снігу мохи, лишайники, а пізніше зацвітають і полярні квіти: незабудки, маки, гвоздики. Потім розпускається листя на карликовій березі та полярній вербі. Висота їх настільки мала, що про них кажуть: "Ходимо лісом, а лісу не бачимо ".
Тайга характеризується більш теплим і вологим кліматом, ніж тундра. Тут лід хвойними лісами сформувалися підзолисті ґрунти, які в пониззях часто заболочені. Найпоширенішими деревними породами європейської тайги є ялина та сосна. Тваринний світ тут надзвичайно різноманітний. Лосі, зайці, білки живуть поряд з такими хижаками, як бурі ведмеді, рисі, вовки, лисиці. Багато в тайзі також птахів — глухарів, тетеруків, куріпок тощо.
Зона мішаних та широколистих лісів характеризується кліматом, який сприяє поширенню як хвойних, так і широколистих порід дерев — дуба, граба, бука. У більш зволоженій західній частині природної зони переважають ялиново-дубові, а на сході — сосново-дубові ліси на дерново-підзолистих ґрунтах.
Під впливом господарської діяльності людини ліси майже втратили своє первісне "обличчя". Нині це найбільш заселені й освоєні райони.
Лісостеп і степ поширені переважно в східній частині Європи. Теплий континентальний клімат з недостатнім зволоженням сприяє формуванню тут родючих чорноземних ґрунтів. Зрідка трапляються ділянки лісу, де на сірих лісових грунтах ростуть дубові гаї з домішками берези, липи та клена. У рослинному покриві степів колись панували ковила, типчак, тонконіг. Нині трав'яні луки і злакові степи Європи в природному стані майже не збереглися. Вони повністю розорані і замінені на сільськогосподарські угіддя.
Крайній південний схід Європи охоплює природна зона напівпустель. Тут розташована одна з найбільших у світі низовин — Прикаспійська, де на засолених, украй бідних пустельних грунтах де-не-де можна натрапити на окремі чагарники, злаки та солянки.
Зона вічнозелених твердолистих лісів і чагарників займає європейське Середземномор'я. Тепла і волога зима та жарке і сухе літо створюють умови для розвитку в рослин твердого, невеликих розмірів листя з воскоподібним нальотом, що зменшує випаровування. Водночас тепла й волога зима дає змогу деревам і чагарникам зберігати зелене листя протягом усього року.
Найтиповішими для середземноморських лісів є вічнозелені дуби (корковий і кам'яний), лаврове та суничне дерева, різні види сосен.
Але природні комплекси Південної Європи зазнали дуже істотних змін. Вирубування лісів і пожежі, випасання худоби, особливо кіз, є головними причинами зникнення первинного рослинного покриву. Нині його місце зайняли зарості низькорослих дерев і твердолистих чагарників. Замість середземноморських лісів часто можна побачити гаї маслинових дерев, виноградники, лани пшениці. Великі простори зайняті плантаціями цитрусових.
Висотна поясність особливо чітко простежується в Альпах. Тут є великий набір висотних поясів, які закономірно змінюють один одного. Приблизно до 800 м над рівнем моря піднімаються букові та дубові ліси, що утворюють нижній пояс. Далі, до висоти майже 2000 м, переважають ялина, бук, сосна тощо. Це пояс мішаних лісів, багатий на тваринний світ. Вище мішаного лісу поширені субальпійські луки, де переважають високогірні чагарники — рододендрон, кедровий стелюх, ялівець. Луки в Альпах є цінними пасовищними угіддями. Далі вгору, майже до снігової лінії, розкинувся альпійський пояс, де в умовах холодного клімату панують низькотравні луки. Найвищі гребені хребтів зайняті поясом вічних снігів. В Альпах є кілька національних парків, в яких одночасно охороняють природу та розвивають туризм. Тут багато гірських зимових курортів.

Природні країни. Фенноскандія — це територія, що складена давніми породами, які в районі Балтійського щита виходять на поверхню. На північному заході Фенноскандії в каледонський період горотворення виникли Скандинавські гори. Саме вони були центром потужного давнього зледеніння, що охоплювало великі рівнинні простори Європи. Тут розкидані відшліфовані льодовиком скельні куполи і валуни, безліч озерних улоговин, які він утворив. Своєрідні і береги Фенноскандії. Тут багато скелястих островів, глибоких вузьких морських заток, що виникли внаслідок затоплення морем оброблених льодовиком долин суходолу
Незважаючи на розташування Фенноскандії у субарктичних широтах, її клімат м'який, з ознаками морського. Тільки внутрішні райони природної країни мають континентальний клімат. Особливості геологічної будови рельєфу та клімату сприяли розвитку розгалуженої озерно-річкової сітки. Більша частина Фенноскандії вкрита тайгою. Лише на півдні вона змінюється мішаними лісами. На Крайній Півночі та на вершинах гір розташовані ділянки тундри і лісотундри.
Фенноскандію інколи справедливо називають природним музеєм. Тут є поклади руд заліза та міді, нікелю та кобальту, самоцвітів та керамічної сировини, різноманітної сировини для виробництва мінеральних добрив.
Острів Ісландія є однією з вершин серединно-океанічного хребта Атлантичного океану. Тут багато гарячих джерел, гейзерів, часто відбуваються виверження вулканів. У районі Ісландії формуються часті циклони, що зумовлюють на острові нестійку погоду. Значні дощі з вітром тільки зрідка змінюються ясними днями.
На острові розташований найбільший льодовик Європи, площа якого понад 8 тис. км кв. Рослинність острова бідна: мохи та лишайники у горах змінюються смарагдовим килимом луків у долинах.
Середньоєвропейська рівнина простяглася вздовж узбережжя Північного та Балтійського морів і займає прогини молодої платформи. Давній льодовик залишив тут потужні, сотні метрів завтовшки, льодовикові відклади. Тому рельєф території хвилясто-горбистий.
Узбережжя Північного моря зайняті маршами — низовинними смугами, на яких формуються родючі ґрунти. Місцями марші заболочені. На осушених, захищених від хвиль греблями і дамбами ділянках люди займаються землеробством, будують свої оселі.
Клімат змінюється із заходу на схід, від морського до помірно континентального. В минулому рівнини були вкриті густими лісами. Тепер вони вирубані, а в окремих місцях навіть з'явилися пустоші — занедбані, необроблювані землі. Первинні ліси збереглися тільки як окремі масиви, які називаються пущі. Один із таких масивів — добре відомий заповідник Біловезька Пуща, розташований на територіях Польщі та Білорусі. В ньому охороняють представників тваринного світу, яких уже немає в інших районах Європи: зубрів, оленів та ін.
Давні гори і рівнини Середньої Європи являють собою середньовисотні складчасті споруди заввишки близько 1500 м, із згладженими вершинами. Між гірськими спорудами, у прогинах молодої платформи, сформувалися рівнини. Клімат західної частини природної країни переважно морський помірний. У гірських районах кількість опадів значно більша, що зумовило розвиток річкової сітки. Саме тут збереглися ділянки колишньої суцільної зони широколистих лісів. Про це свідчать назви гірських масивів: Чеський Ліс, Тюрінгенський Ліс, Шварцвальд (Чорний ліс). Надра природної країни багаті на корисні копалини, зокрема на вугілля та залізну руду.
Альпійсько-Карпатська країна простяглася на 2700 км і включає в себе Альпи, Карпати, а також гори Стара Планина з прилеглими низовинами — Нижньодунайською і Середньодунайською.
Рельєф цих молодих гір являє собою складну систему хребтів і масивів, розчленованих дуже глибокими долинами. Природні архітектори — вода, вітер і лід — за багато років надали вершинам примхливих обрисів. Підземні води утворили численні карстові печери та найглибші у світі провалля. Високим хребтам Альп притаманний так званий альпійський рельєф із загостреними скелястими гребенями, піками та пірамідальними вершинами, обробленими льодовиками. Альпи — важливий кліматорозділ Європи. На північ від гір клімат помірний, а на південь — субтропічний.
Карпати, що складені менш стійкими до ерозії породами поступаються Альпам за висотою, найвища вершина досягає 2655 м. Зате у Карпатах багато родовищ корисних копалин. Тут залягають нафта й газ, мідна руда, золото, срібло, ртуть, уран тощо. Клімат переважно помірно континентальний. Це один із найбільших лісистих районів Середньої Європи, тому Східні Карпати ще називають Лісистими. В горах є відомі курорти, їх виникненню сприяли джерела мінеральних вод.
Піренейський півострів за обрисами нагадує прямокутник, що з півдня й півночі облямований гірськими хребтами. Найвищі гори — Піренеї. В рельєфі переважають плоскогір'я, розчленовані глибокими річковими долинами.
Середземноморський клімат півострова досить контрастний. На вологішому заході поширені вічнозелені твердолисті ліси. У посушливих внутрішніх районах переважають розріджені низькорослі чагарники і трави.
Півострів багатий на корисні копалини, зокрема на руди чорних, кольорових і рідкісних металів і на кам'яне вугілля.
Апеннінський півострів значно витягнутий з півночі на південь і за контурами нагадує чобіт. Через півострів тягнуться гори альпійського віку — Апенніни. Найхарактерніша риса цієї природної країни — сучасний і давній вулканізм. Тут велика кількість вулканічних конусів, широких і плоских кратерів, гарячих джерел. Клімат країни переважно середземноморський. Річки мають незначну довжину і повноводні лише взимку.
Довготривале сільськогосподарське використання території країни під сільськогосподарські угіддя призвело до повної розораності земель і знищення первинної рослинності.
Балканський півострів має надзвичайно складний і утворений у різний час рельєф. Зокрема, на заході країни знаходиться справжнє царство карстового рельєфу. Звідси й пішла назва карст. Клімат і рослинність півострова дуже контрастні. На півдні, в області типового середземноморського клімату, переважають вічнозелені чагарники, тільки в окремих місцях збереглися ліси. Північ півострова розташована в помірному кліматичному поясі. Тому схили гір тут вкриті лісами з різних видів дуба, граба, платана, бука. На вершинах гір трапляються ялинові ліси.
Балканський півострів — район давнього освоєння. Тут добувають руди кольорових металів, займаються садівництвом, виноградарством, вирощуванням тютюну і цитрусових.
Східноєвропейська рівнина розташована на давній платформі. Тому в її рельєфі немає значної різниці у висотах. Нерівності фундаменту платформи віддзеркалені в чергуванні височин і низовин.
Формуванню рельєфу сприяли також накопичення відкладів давніх морів і льодовика, який залишив після себе смуги горбів і піщані заболочені низовини. Там, де льодовика не було, головним "скульптором" рельєфу стала вода. Ось чому на півдні Східноєвропейської рівнини розвинута густа сітка ярів і балок. Клімат рівнини переважно помірно континентальний.
Східноєвропейська рівнина має розвинуту річкову та озерну сітку. Річки належать до басейнів Північного Льодовитого та Атлантичного океанів, а також до басейну внутрішнього стоку. Річки, що несуть свої води на північ, повноводні, живляться вони талими сніговими водами. Річки півдня часто маловодні.
На північному заході рівнини багато озер льодовикового походження. Найбільші з них — Ільмень і Чудсько-Псковське. На північному сході численні невеликі озера утворюються під час сезонного танення багаторічної мерзлоти. В центральних і південних районах велика кількість заплавних озер, а на крайньому півдні поширені лиманні озера.
За умов рівнинного рельєфу та помірно континентального клімату на Східноєвропейській рівнині сформувалися природні зони, які в широтному напрямі змінюються від тундри до пустель.
Природа Східноєвропейської рівнини значно змінена людиною. Для збереження первинної природи створена мережа заповідників. Так, у заповідниках Біловезька Пуща (Білорусь) і Жигулівський (Росія) охороняють природні комплекси мішаних лісів. У заповідниках Воронезькому, Хопьорському (Росія), Канівському, Розточчя, Медобори (Україна) — лісостеп. Ділянки степу зараз збереглися тільки в таких українських заповідниках, як Асканія-Нова, Михайлівська Цілина, Кам'яні Могили та ін.
Урал — гірська країна, що простягнулася з півночі на південь на 2000 км. Уральський гірський пояс порівняно вузький і порівняно невисокий. Його ширина становить 40-60 км і тільки подекуди досягає 150 км. Найвища вершина — гора Народна (1895 м). У складній системі паралельних гірських хребтів Уралу значного розвитку набули карстові форми рельєфу. У відкладах гіпсу утворилася Кунгурська печера. Незвичність її в тому, що вона є льодовою. Загальна довжина печери понад 5000 м. Близько півсотні гротів вкриті фантастичними крижаними візерунками, що виблискують під різнокольоровими прожекторами. Це приваблює туристів.
Клімат Уралу сильно змінюється з півночі на південь. Відрізняється він також на заході і сході країни.
На півночі Уралу висотні пояси починаються з тундри, а на півдні — з напівпустель. Дивовижна природа Уралу охороняється в заповідниках. З-поміж них — єдиний у світі мінералогічний — Ільменський.
Під час активних рухів земної кори у палеозої по численних глибинних розломах піднімалися магма і гази, мінералізовані води. З часом тут утворилися родовища майже всіх відомих на планеті руд. У передгірських прогинах зосереджені поклади нафти, газу, вугілля, кам'яної та калійної солей тощо. Всесвітньо відоме уральське дорогоцінне каміння — смарагд, топаз, аметист, малахіт тощо.
Умовними на сьогодні стали назви гір Уралу — Магнітна, Висока, Благодать. Залізо з цих родовищ вивозилося ще в XVIII ст. Як таких, гір уже немає. Вони зриті під корінь, і на їх місці виникли величезні кар'єри. Руду добувають з глибин (говорять: "не гора Висока, а яма глибока"). Вважається, що вироблені тільки приповерхневі пласти, і на глибині є ще значні запаси цінної сировини.

 

Базове джерело: Пестушко В. Ю., Сасихов В. О., Уварова Г. Є. Географія світу: підручник для 7 класу середньої школи. - К. : Абрис, 1995. - 288 с.: іл.

Останні матеріали розділу "Фізична географія"

Географічне положення, кордони України

Україна є однією з найбільших держав Європи — її площа становить 603,7 тис. квадратних кілометрів. З...

Предмет фізичної географії України

Предметом фізичної географії України є її природні (фізико-географічні) умови та природні ресурси. В...

Природоохоронна діяльність в Україні

Відносини в галузі охорони і використання територій і об'єктів природно-заповідного фонду, відтворен...

Природно-заповідний фонд України

Природно-заповідний фонд України — ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти як...

Несприятливі фізико-географічні процеси і явища на території України

До несприятливих фізико-географічних процесів, що відбуваються на території України, належать ерозія...

Фізико-географічне районування України

У межах географічної оболонки сформувалися різноманітні і неоднакові за розмірами природні (фізико-г...

Природні комплекси України

Природні комплексиПід час вивчення окремих компонентів природних умов України постійно зверталася ув...

Географічна наука