Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Фізико-географічна характеристика Азії

Азія — друга частина світу, що розміщена на материку Євразія. Вона має величезні розміри і розташована в усіх географічних поясах Північної півкулі, що зумовило надзвичайне розмаїття її природи. Тут височить найвища вершина, знаходиться найглибша западина суходолу, а також — полюс холоду всієї Північної півкулі. Значні за площею лісові масиви змінюються великими пустельними просторами. В Азії проживає більша частина населення Землі. Водночас поряд із густозаселеними регіонами тут є й такі, де на великих територіях немає жодної людини. Азія є одним із осередків зародження людства і розвитку світової культури. Тисячоліття господарської діяльності людини призвели до значних змін її природних комплексів.
Географічне положення. Азія — найбільша частина світу. Вона охоплює площу близько 43,4 млн км кв., що становить приблизно 30% усього суходолу. Азія значно витягнута з півночі на південь, від мису Челюскін (крайня північна точка) до мису Піай (крайня південна точка), а також із заходу на схід. Крайня її східна точка — мис Дежньова, західна мис Баба, що на півострові Мала Азія.
Азія — єдина частина світу, яку омивають води всіх чотирьох океанів земної кулі. Береги Азії дуже порізані і моря подекуди глибоко врізаються в суходіл. На півночі виділяють два великих півострови — Таймир і Чукотський. На сході великі моря відокремлені півостровами Камчатка і Корея та ланцюжками островів. На півдні розташовані три великих півострови — Аравійський, Індокитай, Індостан. Їх омивають води Аравійського моря, Бенгальської затоки, Червоного моря та Перської затоки. На південному сході Азії знаходиться величезний архіпелаг островів.
Незважаючи на глибоку порізаність берегової лінії Азії, вплив океанів на її природу обмежений. Пояснюється це величезними розмірами Азії та особливостями рельєфу.

Рельєф. На відміну від інших континентів, азіатська частина нашого материка формувалася навколо кількох платформ. На півночі — це Сибірська, на сході — Китайська платформи. На півдні Азії розрізняють також Індостанську та Аравійську платформи.
Порівняно із європейською платформою азіатські більш рухливі. Вони зазнавали вертикальних тектонічних рухів по глибинних розломах. Внаслідок цього рівнини, що утворилися на платформах, — Велика Китайська рівнина, Середньосибірське плоскогір'я та інші — підвищені.
В палеозої між Сибірською та Китайською платформами виникла область складчастості, яка поступово з'єднала їх в єдине ціле. Найдавніші з гір розташовані в районі Байкалу (байкальська складчастість).
В Азії є гірські системи каледонського та герцинського віків, які після утворення руйнувалися протягом тривалого часу. Більша частина пізніше відродилася, тобто знову була піднята тектонічними рухами. Так утворилися гірські системи переважно широтного напрямку: Тянь-Шань, Алтай, Саяни та ін.  Палеозойські складчасті споруди Західного Сибіру та Західного Казахстану, а також окремі ділянки території Центральної Азії, навпаки, зазнали інтенсивного опускання. Внаслідок цього вони були перекриті товщею осадових порід і утворили фундамент молодих, палеозойських платформ — Західносибірської і Туранської.
Окремі палеозойські споруди, які не зазнали подальшого складкоутворення, зруйнувались і перетворилися на горбисту рівнину — Казахський дрібносопковик.
У мезозойський період горотворення на сході Азії, від Чукотки до Малаккського півострова, утворився пояс гір меридіонального простягання, наприклад, Верхоянський хребет і хребет Перського, а також Сіхоте-Алінь.
У кайнозої виник другий велетенський складчастий пояс, який з'єднав гірські споруди Європи і Азії. В межах Азії найвищими з-поміж них є Кавказ, Памір, Гіндукуш, Каракорум, а також найвищі гори світу — Гімалаї.
Гірські хребти складчастого поясу іноді розходяться, ніби обіймаючи більш вирівняні ділянки земної поверхні — нагір'я — на півострові Мала Азія, а також Вірменське та Іранське. Своєрідною є будова нагір'я Тібет. Його фундамент дуже давній, але зазнавши піднять разом із Гімалаями, він досяг рекордної для нагір'їв світу висоти (5000-7000 м).
У кайнозойський час утворилися не тільки найвищі гірські споруди Азії. У прогинах земної кори сформувалися Месопотамська та Індо-Гангська низовини.
Іще один величезний пояс кайнозойської складчастості утворився на сході материка внаслідок зіткнення тихоокеанської та євразійської літосферних плит. Він простягається від Камчатки до Малайського архіпелагу і простежується не тільки на сухрдолі, а й в океані у вигляді велетенської острівної дуги. Вона є складовою тихоокеанського "вогняного" кільця. Тут зосереджено кількасот вулканічних вершин. Найвища з них — Ключевська Сопка (4750 м). На Японських островах найбільшим є вулкан Фудзіяма, на Філіппінських — Апо, в групі Зондських островів — Кракатау. Усі вони діючі.
Землетруси в Азії також найчастіше відбуваються  в межах поясів складчастості.
Катастрофічним був 1976 рік, коли Землю сколихнули 12 великих і три дещо менших землетруси. Більшість із них мали місце в Азії. А ніч на 28 липня стала останньою для багатьох жителів Китаю. Від поштовхів силою, що перевищувала 8,2 бали, загинуло майже 700 тис. чоловік. Окремі великі міста за лічені хвилини були повністю зруйновані.
Велике значення для формування рельєфу Азії мають зовнішні чинники: вітер, вода, лід, живі організми. В кайнозойську еру загальне підняття суходолу та похолодання клімату Землі призвели до виникнення потужного материкового зледеніння. Центрами його в Азії були Північний Урал і Таймир. Звідси льодовик просувався на південь Західносибірською низовиною до 60 паралелі.
Своєрідні форми рельєфу пов'язані з багаторічною мерзлотою: горби та улоговини, утворені ґрунтами, що відтанули, тераси тощо.
У внутрішніх областях Азії на неозорих просторах сухих і жарких пустель велику роль відіграє вітер, який переносить пісок і утворює бархани та дюни, шліфує гірські породи, надаючи скелям химерних форм.

Корисні копалини. Тектонічна будова зумовлює поширення корисних копалин, якими надзвичайно багата Азія. Рудні корисні копалини на її території пов'язані переважно з фундаментом давніх платформ та з мезозойською складчастістю. Особливо великі запаси залізних руд зосереджені на півострові Індостан та в Північно-Східному Китаї. Поклади кольорових металів світового значення залягають уздовж східної окраїни материка. Тут простягається так званий олов'яний пояс, де поширені крім олова цинк, ртуть, свинець, мідь, вольфрам тощо. Надра Казахського дрібносопковика та півдня Сибіру багаті покладами всіх відомих металів на Землі, в тому числі дорогоцінних та радіоактивних.
Азія має найбільші з-поміж інших частин світу запаси паливних корисних копалин. Тут розміщена більша частина світових запасів нафти. Два найбільших нафтогазоносних басейни планети пов'язані з Месопотамським прогином та Західносибірською молодою платформою. Значні поклади нафти є і на островах Малайського архіпелагу.
Величезні поклади вугілля відкриті в межах Індостанської та Китайської платформ, а також у Казахстані (Карагандинський кам'яновугільний басейн) та в Сибіру (Кузнецький кам'яновугільний і Кансько-Ачинський буровугільний басейни).
У багатьох районах Азії поширені нерудні корисні копалини — насамперед кам'яна сіль. Так, у розсолах Мертвого моря містяться чи не найбагатші в світі запаси калійної солі, а на Іранському нагір'ї найбільші на Землі родовища сірки. Є в Азії графіт, селітра, значні запаси будівельного каменю. Добре відоме в усьому світі дорогоцінне каміння Південної Азії.

Клімат Азії надзвичайно різноманітний. На півночі він дуже холодний, на півдні — жаркий, на східних і південно-східних окраїнах материка переважно вологий, а в центральних районах — посушливий. Першопричина різноманітності клімату Азії — нерівномірне надходження на її поверхню сонячної радіації, що пов'язано з розташуванням цієї частини світу в усіх географічних поясах Північної півкулі. Так, області Азії біля екватора отримують удвічі більше сонячної радіації, ніж території за Полярним колом.
У східній частині Азії широтне простягання ізотерм змінюється на майже меридіональне. Пояснюється це наявністю тут високих гірських пасом, а також взаємодією суходолу з океаном. Така взаємодія відбувається через циркуляцію повітряних мас між суходолом і океаном, що зумовлено нерівномірним нагріванням їх у різні пори року.
Узимку, внаслідок інтенсивного охолодження Євразії, у глибинах материка утворюється область високого тиску — Азіатський максимум. Повітря тут дуже сухе й холодне. Середні температури в центрі Азії становлять -24°С, але часто морози сягають і -40°С.
Холоднеча значно посилюється на схід від Верхоянського хребта — особливо в районі міст Верхоянськ і Оймякон. Гірські системи закривають їх від пом'якшуючого впливу океанів. До того ж, у міжгірських улоговинах холодне повітря накопичується і застоюється. Тому середні січневі температури повітря опускаються до -50°С. Саме тут розташований полюс холоду Північної півкулі, де зареєстрована мінімальна температура повітря, яка становила -71°С.
Від Азіатського максимуму континентальні помірні повітряні маси розтікаються в усіх напрямах. Особливо потужні повітряні потоки рухаються до порівняно теплих Тихого та Індійського океанів, над якими у цей час уже сформувалися області низького атмосферного тиску. Так виникає сухий і холодний зимовий мусон.
Влітку майже на всій території Азії, крім високогірних районів і Крайньої Півночі, встановлюються високі температури. Як наслідок — над величезними просторами Азії тиск повітря знижується.
Найвищі температури в Азії встановлюються над розпеченою Індо-Гангською низовиною, що оточена з трьох боків гірськими бар'єрами. Тому тут виникає область дуже низького тиску — Південноазіатський мінімум.
На відміну від більшої частини Азії поверхня Тихого та Індійського океанів улітку охолоджена. Тому над океанами виникають області високого тиску. Звідси повітряні маси прямують до суходолу, утворюючи вологий літній мусон. На відміну від зимових літні мусони — це вологі потоки переважно тропічного і екваторіального повітря. Сезонна зміна напрямів повітряних течій не відчувається тільки на південному заході Азії, де дмуть пасати з суходолу. Вони сухі як взимку, так і влітку.

Типи клімату. Розташування Азії в усіх кліматичних поясах Північної півкулі зумовило формування на її території всіх типів клімату — від арктичного до екваторіального.
Континентальні типи клімату. У межах більшості кліматичних поясів переважають континентальні типи клімату. Вони формуються на території від Червоного до Жовтого морів і від Північного полярного кола до півдня Аравійського півострова.
Загальними показниками континентального клімату є значна амплітуда коливання річних температур і невелика кількість опадів. Але між різними поясами є істотні температурні відмінності.
Найбільша територія Азії характеризується континентальним типом клімату помірного поясу, який дуже неоднорідний. З віддаленням від океанів збільшується різниця зимових і літніх температур, зменшується річна кількість опадів.
У внутрішніх районах Азії (Середній Сибір, Монголія) клімат різко континентальний. Річна амплітуда між середньомісячними температурами становить 50-65 °С, а між екстремальними досягає 102°С. Оскільки опади випадають переважно влітку, сніговий покрив тут незначний і земна поверхня промерзає на значну глибину. Але низькі зимові температури місцеве населення переносить порівняно легко через надзвичайну сухість повітря та безвітряну погоду.
Влітку в цих місцевостях буває спека, близька до тропічної. Ось чому в Якутії, де розташований Оймякон, вирощують кавуни. Швидкі та різкі перепади температури протягом доби, сильні хуртовини взимку і бурі навесні значно ускладнюють життя людей.
Клімат більшої частини Західної Азії — тропічний пустельний. Впродовж року в пустелях Західної Азії дмуть пасати. Оскільки вони зароджуються над суходолом, то більшу частину року сухі й гарячі. Тому в пустелях понад 200 днів на рік — безхмарні, а річна кількість опадів не перевищує 100 мм.
Тут часто трапляються піщані бурі — самуми (з арабської — "пекучий вітер"). Сильні пориви вітру піднімають пісок і пил. Самум лютує так, що піщані хмари закривають сонце, і його світло ледве пробивається крізь пилову завісу.
Область субтропічного континентального клімату майже не відрізняється від тропічного літньою спекою. Однак зима тут значно холодніша. Наприклад, у центральноазіатській пустелі Такла-Макан середня температура в холодний період знижується до -8°С. Окремі області з субтропічним континентальним кліматом вирізняються винятковою сухістю.
Мусонні типи клімату характерні для Південної та Східної Азії, де відчувається вплив потужних потоків зимового та літнього мусонів.
Для області помірного мусонного клімату характерні великі сезонні контрасти, що стосуються і температури, і зволоження. Взимку континентальне повітря цих широт зумовлює значні морози й вітри, незначну кількість опадів. Влітку — жарке й вологе морське повітря сприяє випадінню рясних опадів, тільки впродовж трьох місяців випадає близько 3/4 річної кількості опадів.
Область субтропічного мусонного клімату також відрізняється значними розбіжностями у зволоженні за сезонами. Але середні температури тут значно вищі, ніж у помірному поясі.
Зимовий мусон переміщується з центральних регіонів Азії в бік океану. З ним пересувається сухе континентальне повітря, внаслідок чого температура різко знижується, іноді навіть до 0°С. Протягом 3-4 місяців може не випасти й краплини дощу. Наприкінці травня відбувається різка зміна напряму вітрів, так званий "вибух мусону". Повітряні маси переміщуються з океану на суходіл, зумовлюючи рясні дощі на узбережжі.
Завдяки впливу мусонів південь Азії — єдине на Землі місце, де межують субтропічний і субекваторіальний пояси. Тропічного поясу тут немає.
Область субекваторіального мусонного клімату охоплює півострови Індостан, Індокитай.
Пасати Південної півкулі, проходячи над океаном, насичуються вологою. Внаслідок цього влітку тут випадає близько 90% річної кількості опадів. За один тільки літній місяць кількість опадів може перевищувати 1000 мм. Через підвищення хмарності та витрат тепла на випаровування дещо знижується температура повітря.
Окремі ділянки на півдні Азії належать до небагатьох із найвологіших місць на Землі. В районі населеного пункту Черапунджі (Індія) в середньому щорічно випадає близько 12000 мм опадів, а в окремі роки — понад 20000 мм.
Навесні і восени, коли напрям мусону змінюється, виникають тайфуни — азіатські урагани, що завдають населенню значної шкоди. Могутні зливові потоки, вітер, що сягає швидкості 120 м/сек, і підняті ним величезні хвилі на морі заввишки 15 м, — ось що таке тайфун. За три дні бешкету бурі може випасти близько половини річної кількості опадів.
Екваторіальний тип клімату характерний для більшості островів Малайського архіпелагу і півдня півострова Малакка. Його основні особливості — високі температури та рясні рівномірні опади впродовж року.
В Азії значну площу охоплюють області з високогірним типом клімату.
Особливо незвичайний клімат найбільшого нагір'я світу — Тібету. В умовах розрідженого повітря тут відбуваються різкі коливання температури протягом доби (до 37°С). Трапляється так, що вдень на сонці 30-градусна спека, а неподалік у тіні — заморозки. Вночі утворюється іній і замерзають струмки. Особливістю клімату Тібету є значна сухість повітря, яке тут майже стерильно чисте.

Води суходолу. Річки. В Азії течуть великі повноводні річки. Разом вони несуть більше води, ніж річки будь-якої іншої частини світу. Тільки Азія надсилає свої води в усі океани Землі. Водночас майже 40% площі Азії належить до басейну внутрішнього річкового стоку.
Найбільші річки Азії належать до басейну Північного Льодовитого океану. Найдовша з них Лена (4400 км), найбільша за площею басейну Об (майже 3 млн км кв.), а найбагатоводніша — Єнісей.
Лена бере початок з невеличкого струмочка у хребтах Прибайкалля. Однак на довготривалому шляху до моря Лаптєвих річка приймає понад 400 приток. У нижній течії відстань між її берегами досягає подекуди 30 км, а площа дельти перевищує площу Київської області.
Об утворюється від злиття двох річок, які беруть початок в Алтайських горах. Приблизно на півдорозі до Карського моря в Об впадає Іртиш, площа басейну якого дорівнює половині площі басейну всієї Обі. Обидві річки та їх притоки — рівнинні з повільною спокійною течією.
Єнісей, який бере початок у Саянах, має переважно стрімку та бурхливу течію. Не випадково Єнісей багатий на гідроенергію. На Єнісеї та на його притоках побудовані найбільші у світі гідроелектростанції. Єнісей приймає багато великих приток, з-поміж яких Ангара — єдина річка, що витікає з Байкалу . Розливаються Об, Єнісей і Лена навесні, коли тануть сніги.
Річки басейну Тихого океану живляться переважно мусонними дощами. Тому влітку рівень води дуже швидко підвищується, що призводить до затоплення навколишньої місцевості. Літні повені часто мають характер справжніх катастроф, щорічно затоплюються десятки мільйонів гектарів оброблюваних земель, гинуть люди.
Повені трапляються на трьох великих "кольорових" річках Азії: Амур ("Чорна"), Хуанхе ("Жовта") та Янцзи ("Блакитна").
Каламутні темні води Амуру розливаються під час осінньої повені на 10-20 км. Катастрофічні повені, що виникають у цей час, завдають величезної шкоди поселенням на узбережжі.
Хуанхе бере початок у горах Куньлунь і є другою за довжиною в Азії (4845 км). У середній течії річка, перетинаючи Лесове плато, збагачується на пилувату, жовтого кольору гірську породу — лес. Він визначає колір річки та моря, в яке впадає Хуанхе.
Величезна кількість лесових порід відкладається на дні річки. Це призвело до того, що дно Хуанхе постійно замулюється і внаслідок цього її річище знаходиться вище навколишньої місцевості. Чимало поколінь китайців споруджували величезні захисні дамби, але річка неодноразово проривала їх, знищуючи міста й села.
На відміну від Хуанхе чиста й глибока Янцзи придатна для судноплавства. Це найбільша річка Азії, її довжина становить 5800 км. На Великій Китайській рівнині вона утворює багато рукавів. Дельта Янцзи збільшується на 1 км кожні 40 років.
Річки басейну Індійського океану збирають свої води з територій, які також мають переважно мусонний тип клімату. Тому влітку річки повноводні, а взимку майже пересихають. Найбільші з них — Інд, Ганг, Брахмапутра.
Води річок широко використовуються для зрошення і судноплавства. Але під час літньої повені вони регулярно затоплюють величезні площі сільськогосподарських угідь.
Річки Тигр і Євфрат беруть початок на Вірменському нагір'ї і живляться за рахунок танення снігів. Далі вони виходять на Месопотамську низовину, де не приймають приток. В нижній течії річки зливаються в єдиний потік, який впадає у Перську затоку.
До басейну Атлантичного океану належать невеликі річки, що впадають у Середземне та Чорне моря. Вони розливаються під час зимових дощів, а влітку пересихають.
Річки басейну внутрішнього стоку або губляться у пісках великих пустель, або впадають в озера. Найбільшими з них є Амудар'я та Сирдар'я, що колись впадали в Аральське море-озеро, а тепер губляться в пісках пустель. На рівнинах їхню воду використовують для зрошування.
Озера Азії розміщені досить нерівномірно. Велика їх кількість, як не дивно, зосереджена не у вологих, а в посушливих областях. Це залишкові озера, що збереглися на місці колишніх великих водойм з давніх, більш вологих епох. Найбільші з них Каспійське і Аральське моря-озера, озера Балхаш, Лобнор.
Каспійське море-озеро за розмірами перевищує будь-яке інше у світі. Вражає і його глибина, яка подекуди сягає понад 1000 м. Під час штормів на цьому морі-озері утворюються хвилі висотою до 15-17 м. Солоність його вод становить 12%о.
Інші залишкові озера неглибокі й солоні, обриси і площі їх змінюються за порами року. Незвичний Балхаш, що складається з двох частин — з прісною та солоною водою. Озером-мандрівником є Лобнор, яке часто змінює своє місцеположення й обриси.
Чимало озер Азії утворилися в тектонічних западинах. Такими є, наприклад, Байкал і Мертве море, розташовані у грабенах. Рівень води Мертвого моря на 395 м нижчий рівня Світового океану. Узбережжя моря — найнижче місце на суходолі планети. Байкал — найглибше (1620 м) озеро світу.
Мертве море — безстічне і тому одне з найсолоніших озер світу (в окремі роки до 310%о). Байкал, навпаки, є стічним і має чи не найчистішу воду на планеті. Води в озері стільки ж, скільки її в Балтійському морі. Це п'ята частина прісних вод Землі (без льодовиків).
Байкал — унікальне озеро. Річкам усієї Землі потрібно близько року, щоб заповнити його улоговину. Колосальний об'єм води наближає клімат узбережжя до морського і сприяє утворенню вітрів значної сили. Близько 70% видів байкальських рослин і тварин є ендеміками.
Використання води для потреб целюлозно-паперової промисловості, вирубування лісів, вилов риби значно погіршили природний стан озера. Проблема збереження Байкалу є проблемою усього людства.
У Тихоокеанському "вогняному кільці" утворилося багато невеличких вулканічних озер. У гірських районах Азії часто трапляються озера, створені льодовиками, а також гірськими обвалами.
Багаторічна мерзлота. Своєрідним наслідком останніх епох похолодання клімату є утворення в Азії найбільших у світі масивів багаторічної мерзлоти, площа якої становить 11 млн км кв., що більше ніж, наприклад, площа Європи. Товщі промерзлих порід, де влітку розмерзається лише тонкий шар ґрунту, сягають кількасот метрів у глибину. Багаторічна мерзлота займає Північну і Східну Азію до широти Амура, а також внутрішні райони Центральної Азії.
Мерзлота сприяла формуванню великої кількості невеличких озер у пониззях, що утворилися під час танення багаторічної мерзлоти.
Багаторічна мерзлота, надлишкове зволоження та низинний рельєф призвели до значного поширення у Північній Азії боліт. Так, у Західному Сибіру болота трапляються навіть у зоні степів.
Сучасне зледеніння. Покривне зледеніння спостерігається тільки на деяких північних островах. За площею гірського зледеніння, яка становить близько 100 тис. км кв., Азія посідає перше місце у світі. Льодовиками вкриті величезні гірські системи — Гімалаї, Тібет, Памір, Тянь-Шань, Куньлунь та ін.
Льодовики Центральної Азії відіграють велику роль у живленні великих річок, які є головним джерелом водопостачання найбільш населених районів світу.
Загалом водні ресурси Азії значні, але в окремих районах швидкими темпами зростаюче населення не забезпечене якісною водою. Майже вичерпала свої водні запаси Японія. 80% води імпортує Сінгапур, а країни Перської затоки змушені опріснювати морську воду. У багатьох районах інтенсивного господарювання води нині сильно забруднені.

Природні зони. Значна площа, різкі контрасти клімату та рельєфу зумовили поширення на території Азії всіх природних зон Північної півкулі.
Широтне простягання зон простежується найкраще в північній рівнинній частині Азії.
Більшу частину території Азії займають ліси, які є в усіх кліматичних поясах, крім арктичного, а також пустелі.
Лісові природні зони. Тайга. В азіатській тайзі клімат і ґрунти зумовили видовий склад рослинності, що відрізняється від європейських хвойних лісів. Тайга Сибіру переважно розріджена і світлохвойна. Основна деревна порода — модрина, яка витримує низькі температури та дуже невибаглива до грунтів.
У заболоченому Західному Сибіру ліси значною мірою складаються із сосни. Сосна звичайна — одна з найневибагливіших деревинних порід: вона росте на пісках і кам'янистому ґрунті, на болотах. Сосну сибірську називають кедром.
На півдні Західного Сибіру ростуть мішані ліси. Тут хвойні ліси чергуються з березово-осиковими гаями. Далі на схід мішані ліси зовсім зникають і знову з'являються тільки на крайньому сході материка, на узбережжі Тихого океану.
Притихоокеанські мішані ліси являють собою природне поєднання півдня й півночі. Тут ялина обвита виноградом, береза — сусідка оксамитового дерева, а на снігу де-не-де трапляються сліди соболя та уссурійського тигра.
У хащах можна заблукати серед вічнозелених ліан у пошуках лимонника та женьшеню. Поряд з модриновими лісами — степові ділянки. У річках водяться північний харіус і гість з півдня — тропічний змієголов.
Перемінно-вологі (мусонні) ліси розташовані на сході та півдні Азії. З просуванням від помірних широт до тропіків хвойні та листопадні дерева (кедр, сосна, дуб, горіх, японська вишня — сакура) тут поступово змінюються на вічнозелені. Звичайними стають пальми й фікуси, деревоподібні папороті й бамбуки та магнолії. На червоно-жовтих ґрунтах ростуть дуже цінні породи дерев: тикове дерево, яке не гниє, залізне, салове і атласне дерева. Десятиліттями зберігає чудовий запах сандал, а одно дерево баньян утворює з тисяч своїх стовбурів великий гай.
В Індії росте баньян — дерево, що налічує 3000 великих і таку саму кількість менших стовбурів. Його висота — 60 м, а вік близько 3000 років. У затінку дерева можуть знайти собі притулок 7000 чоловік одночасно.
Серед тваринного світу багато ендеміків: бамбуковий ведмідь — панда, японські макаки, які пристосувалися до снігового покриву, а також велетенська саламандра (близько 1 м завдовжки) тощо. В Індостані водиться багато мавп, які завдають великих збитків городам і полям. Тут також живуть кабани, олені, тигри і леопарди, дикі слони й носороги. Багато отруйних комах та змій, велике різноманіття птахів.
Вологі екваторіальні ліси (гілеї) Азії за багатством флори не поступаються лісам інших частин світу. Тільки квіткових рослин на островах налічується більш як 20000 видів. Наприклад, орхідей тут удесятеро більше, ніж в Африці. (Пригадайте головні особливості вологих екваторіальних лісів Африки та Південної Америки.)
Особливістю азіатських гілей є переважання високих, близько 70 м заввишки, дерев. Серед них багато цінних порід, що мають кольорову деревину. В лісі багато ліан, орхідей, мохів. Чагарників немає, їх місце займають карликові дерева. Тут ростуть пряні рослини: бетельний перець, гвоздичне дерево та мускатний горіх. Не випадково деякі азіатські острови (Молуккські) здавна називають "островами прянощів".
Тваринний світ екваторіальних лісів Азії різноманітний. Більша частина тварин живе у верхніх ярусах лісу. Тут багато мавп (мал. 210), поширені хижаки — вівери, леопарди, змії, які майже не спускаються з дерев на землю. Велика кількість плазунів і рептилій, наприклад, дивовижний летючий дракон, який стрибає на 30 м.
Площа вологих екваторіальних та мусонних лісів Азії неухильно скорочується. Людина витісняє їх у важкодоступні гірські райони.
Пустельні природні зони. Тропічні пустелі охоплюють великі простори Аравійського півострова. Вони дуже схожі на північно-африканські передусім рівнинною поверхнею і переважанням пасатів, які дмуть із суходолу. На величезних кам'янистих і піщаних просторах опадів випадає менш як 100 мм за рік. Постійних водотоків немає .
Ґрунти бідні, тому рослинність розріджена. У сухих річищах трапляються рідколісся з акації, в улоговинах прижилися солелюби. У піщаних пустелях навесні швидко розцвітають трав'янисті рослини, які вже на початку літа вигорають.
Суворі умови пустель збіднюють також тваринний світ. Подекуди тут трапляються антилопи, газелі, дикі віслюки-онагри, шакали та гієни. Багато гризунів і плазунів.
Пояс субтропічних пустель охоплює північ Аравійського півострова, Іранського нагір'я та Центральної Азії. Чергування гір і улоговин зумовило тут утворення пустель різного типу.
Для Месопотамії та Іранського нагір'я характерні пониззя з глинистими солончаками з білосніжним покривом солі. Вони утворилися на місці колишніх озер. Поряд з ними трапляються гігантські дюни 200 м заввишки.
На півдні пустелі Гобі різкі коливання температур перетворили кристалічні породи у розсипи щебеню.
У глинистих пустелях розріджений покрив полину, солянки, верблюжої колючки змінюється заростями саксаулу. Лише долинами невеличких річок тягнуться густі зарості тополь з болотною рослинністю (очерет, рогоза).
Тваринний світ субтропічних пустель багатий на копитних, на яких полюють шакал, пустельна кішка і леопард. Чимало змій і черепах, бабаків, ховрахів, піщанок і полівок. Дуже небезпечні павукоподібні — скорпіони, каракурти, фаланги. Справжнє лихо — зграї саранчі, яка під корінь знищує посіви. Проте людина з давніх-давен живе в цій місцевості. Один із найдавніших сільськогосподарських районів світу — Месопотамія. Землеробство істотно змінило тут природні комплекси.
Пустелі помірного поясу охоплюють значну частину Центральної Азії. Найбільші з них — Каракуми, Кизилкум, більша частина Гобі, Такла-Макан. Вкриті пісками або камінням, ці неозорі рівнини характеризуються тропічною спекою влітку та значними морозами взимку. Улоговинний рельєф сприяє застоюванню холодного повітря, від чого ґрунт значно промерзає.
Органічний світ пустель помірного поясу добре пристосований до суворих умов і за цією ознакою подібний до живих організмів пустель інших регіонів світу. Із рослин поширені верблюжа колючка, саксаули, солянки. Тваринний світ — царство плазунів (варан, агама, круглоголівка, а також ефа, гюрза та інші змії). Багато копитних — джейран, кулан, сайгак і двогорбий верблюд, вовна якого захищає тварину від спеки і морозу. Численні також шакали і гієни. Пустельні птахи задовольняються вологою, яку отримують з їжею.
Висотна поясність. В Азії, де гірські системи розташовані в усіх географічних поясах і на різній відстані від океанів, висотна поясність дуже різноманітна.
На півночі Азії у горах тільки чотири пояси змінюють один одного. Рідкостійні ліси піднімаються до висоти 700 м, далі вгору розташований пояс кедрового стелюха, який поступово змінюється гірською тундрою. Верхівки гір зайняті поясом вічних снігів.
Із просуванням на південь кількість висотних поясів зростає, досягаючи максимальної кількості на південних схилах Гімалаїв. Тут, біля підніжжя найвищих гір Землі, поширені заболочені тропічні ліси. Для них характерні чагарникові зарості, густо перевиті ліанами. Далі вгору, приблизно до висоти 1000 м, росте гірський тропічний ліс. Піднявшись ще на кілометр, можна натрапити на субтропічну вічнозелену рослинність. Ще за кілометр угору — і вже зустрінуться хвойні та листопадні ліси із смереки, модрини, ялівцю. Верхня межа лісу розміщена на висоті 3500 м.
Вище лісового поясу розташовані субальпійські чагарникові зарості та криволісся, які поступово переходять у луки. Примули, анемони, маки та інші квіткові рослини піднімаються до снігової лінії. На вічних снігах і льодовиках життя майже не існує.
Ніде у світі немає такої кількості висотних поясів, як у Гімалаях. Цікаво, що на їхніх північних схилах тільки два пояси — гірських пустель, які одразу переходять у пояс вічних снігів. Лісові пояси тут зовсім відсутні. Ця природна особливість пояснюється надзвичайною сухістю клімату.

Надзвичайно різноманітна природа Азії зумовлює формування тут значної кількості природних країн, які розглядаються у складі великих природних регіонів. Це — Північна, Східна, Центральна, Західна та Південна Азія.
Північну Азію можна ототожнити із Сибіром. До регіону входять Арктична острівна країна, Західний, Середній та Північно-Східний Сибір, а також пояс гір Південного Сибіру.
Поверхня Північної Азії поступово піднімається від Західносибірської низовини через Середньосибірське плоскогір'я до Північно-Східного Сибіру. Водночас територія регіону має загальний нахил на північ, тому всі річки належать до басейну Північного Льодовитого океану. Регіон відрізняється суворим кліматом, континентальність якого зростає із заходу на схід.
Суворий клімат зумовлює також розташування природних зон. Арктичні пустелі змінюються найбільшим у світі поясом тундр. Більша частина Північної Азії зайнята світлохвойною тайгою з модрини. Тільки на півдні Західного Сибіру з'являються степові ділянки, що чергуються з болотами.
Особливістю природних комплексів Сибіру є їх надзвичайно крихка природна рівновага. Найменше порушення одного з компонентів швидко змінює увесь комплекс. Особливо характерно це для тундр. Звичайний слід від автомобіля, що ушкоджує вразливий рослинний покрив, призводить до стрімкого танення мерзлоти. Внаслідок цього на земній поверхні, на якій майже відсутня рослинність, утворюються справжні рани, які не гояться багато років.
Східна Азія простягнулася від Чукотського півострова і Камчатки, через російський Далекий Схід і Корейський півострів до східних районів Китаю з прилеглими островами.
Географічна єдність Східної Азії полягає насамперед у її розташуванні на узбережжі Тихого океану, вплив якого на природу регіону надзвичайно великий.
У рельєфі поєднуються складчасто-брилові гори мезозойського віку з низовинами, утвореними річковими наносами. Камчатка і острівні дуги вирізняються сучасним вулканізмом.
Майже для всіх природних країн регіону характерні мусонна циркуляція та інтенсивна циклонічна діяльність уздовж тропічного і полярного фронтів, що супроводжується ураганами.
Протягом кайнозойської ери природні умови регіону не зазнали істотних змін. Тому для флори і фауни Східної Азії характерні релікти та багатство видів. Рослини і тварини різних географічних поясів співіснують разом.
Найхарактерніша риса природи Східної Азії — нечітко виражена широтна зональність природних комплексів. Їх зміна у межах регіону відбувається переважно з заходу на схід.
Східна Азія — найзаселеніший регіон Землі. Тут проживає понад 1,2 млрд чоловік. А історія освоєння території Китаю, наприклад, налічує кілька тисячоліть. У минулому в басейнах Хуанхе і Янцзи переважали густі ліси. На їх місці тепер вирощують рис, бавовник, чайний кущ, тютюн, зернові культури, отримуючи до трьох врожаїв на рік.
Центральна Азія простягається від Каспійського моря до хребта Великий Хінган. Територія віддалена від океанів, ізольована великими гірськими системами, а її поверхня має значні абсолютні висоти. Цьому сприяють активні тектонічні та сейсмічні рухи. Величезні підвищені рівнинні простори чергуються із високими горами та найвищими нагір'ями світу. Клімат регіону різко континентальний. Незначна кількість опадів поєднується з винятково холодними для цих широт зимами і жарким літом. Центральна Азія — царство сухих степів, напівпустель і безкраїх пустель. Важлива особливість регіону — відсутність стоку річок до океанів. Велику площу тут займає басейн внутрішнього стоку.
Господарське освоєння території незначне. Причиною є бідні ґрунти, несприятливі кліматичні умови та високогірний рельєф. Більша частина сільськогосподарських угідь використовується як пасовища. Але вони не витримують значного навантаження внаслідок випасу худоби. Це призводить до порушення рівноваги природних комплексів.
Землеробство розвинуте тільки в передгір'ях, де є виходи ґрунтових вод, а Також уздовж річкових долин. Тут виникли оазиси, вік яких іноді налічує тисячоліття. В оазисах вирощують бавовну, зернові, бобові і баштанні культури. Багато плодових дерев, зокрема місцевого походження: абрикос, мигдаль, фісташка, гранат, алича.
До регіону Західна Азія входять Аравійський півострів, Месопотамія, Передньоазіатські нагір'я (Малоазіатське, Вірменське та Іранське), Кавказ.
На давній Аравійській платформі у рельєфі переважають плоскогір'я. Месопотамська низовина відокремлює їх від гірських споруд альпійського віку. Рівнини Західної Азії є частиною великого азіатсько-африканського поясу тропічних пустель і напівпустель. Ланцюг нагір'їв характеризується середземноморськими рисами клімату, континентальність якого швидко зростає з просуванням на схід.
Західна Азія — давній осередок людської цивілізації. Тут колись існували розвинуті держави. Тисячоліття зрошувального землеробства змінили пустельний вигляд Месопотамської низовини, на якій з'явилися квітучі оазиси, де вирощують тепер зернові культури, бавовник, фінікову пальму.
Півострів Мала Азія — батьківщина багатьох культурних рослин: м'якої пшениці, вівса, ячменю. Звідси поширилися по всьому світу фігове дерево, виноград, персики, гранати, алича, мигдаль, диня тощо.
Більша частина Західної Азії зайнята пасовищами, на яких розвинуте кочове скотарство. Тут розводять переважно овець, а на Аравійському півострові — верблюдів. Проте величезні області пустель взагалі не використовуються.
Південна Азія. Тут виділяють кілька природних країн: Гімалаї, Індо-Гангську низовину, півострови Індостан та Індокитай. Сюди належить також один із найбільших у світі Малайський архіпелаг.
Для Південної Азії характерний жаркий вологий та перемінно-вологий клімат. Тільки Малайський архіпелаг вкритий вологими екваторіальними лісами, материкова ж частина розташована в зоні перемінно-вологих лісів або саван. У високогірних областях чітко простежується висотна поясність.
Південна Азія здавна є одним із найбільш заселених регіонів світу. Активна господарська діяльність людини призвела до значних перетворень природних комплексів. Так, на 80% скоротилася площа лісів. Навіть біля підніжжя Гімалаїв немає лісів, що призвело до поширення тут катастрофічних селей. Великі площі рівнин зайняті тепер саванами.

 

Базове джерело: Пестушко В. Ю., Сасихов В. О., Уварова Г. Є. Географія світу: підручник для 7 класу середньої школи. - К. : Абрис, 1995. - 288 с.: іл.

Останні матеріали розділу "Фізична географія"

Географічне положення, кордони України

Україна є однією з найбільших держав Європи — її площа становить 603,7 тис. квадратних кілометрів. З...

Предмет фізичної географії України

Предметом фізичної географії України є її природні (фізико-географічні) умови та природні ресурси. В...

Природоохоронна діяльність в Україні

Відносини в галузі охорони і використання територій і об'єктів природно-заповідного фонду, відтворен...

Природно-заповідний фонд України

Природно-заповідний фонд України — ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти як...

Несприятливі фізико-географічні процеси і явища на території України

До несприятливих фізико-географічних процесів, що відбуваються на території України, належать ерозія...

Фізико-географічне районування України

У межах географічної оболонки сформувалися різноманітні і неоднакові за розмірами природні (фізико-г...

Природні комплекси України

Природні комплексиПід час вивчення окремих компонентів природних умов України постійно зверталася ув...

Географічна наука