Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Фізико-географічна характеристика Північної Америки

Географічне положення. За своєю площею — 20,36 млн км кв. (з островами 24,25 млн км кв.) Північна Америка посідає третє місце серед континентів планети. Як і Південна Америка, вона значно витягнута з півночі на південь.
Мис Мерчісон на північній окраїні материка омивається холодними водами Північного Льодовитого океану. А південній окраїні — мисі Мар'ято — невідомі ані сніг, ані крига.
На відміну від материків тропічних широт, Північна Америка розташована повністю у Північній півкулі. Континент простягається в усіх географічних поясах, крім екваторіального. Тому природа його різноманітніша порівняно, наприклад, з Південною Америкою.
Південну частину материка, що розташована у тропічних широтах, називають Центральною Америкою. До неї відносять також Центральноамериканські острови (Вест-Індія).
Миси Принца Уельського і Сент-Чарльз — крайні західна та східна точки материка. Північна Америка за своєю формою нагадує трикутник, оскільки її південна частина значно вужча, ніж північна.
Берегова лінія Північної Америки порізана значно сильніше порівняно з материками тропічних широт і Антарктидою. На півночі материка розташований найбільший у світі острів — Гренландія. На захід від нього розміщена велика група островів — Канадський Арктичний архіпелаг, що є одним із найбільших на планеті.
З півночі та півдня материк омивають дві великі затоки. Одну з них, Гудзонову, іноді називають "льодовим мішком", оскільки вона більшу частину року вкрита кригою. Води другої — Мексиканської затоки, що у тропічних широтах, навпаки, дуже теплі.
Обидві затоки сприяють проникненню далеко вглиб континенту з півночі арктичних, а з півдня — тропічних водних і повітряних мас.
Істотний вплив на природу Північної Америки мають і морські течії, що омивають її береги: Аляскинська, Каліфорнійська, Лабрадорська і течія Гольфстрім.
Порізаність берегів Північної Америки сприяла виникненню тут численних морських портів. Особливо важливе значення для морського судноплавства має Панамський канал, найвужча частина якого становить 150 м. Він відокремлює материк від Південної Америки. Від Євразії Північна Америка відокремлена Берінговою протокою.

Історія відкриття та освоєння. Більш як 500 років тому, від першої експедиції Христофора Колумба, розпочалась історія відкриття та подальшого освоєння Америки європейцями. Але ще до Колумба з Північною Америкою познайомилися нормани (північні люди), предки сучасних норвежців. Приблизно тисячу років тому (в кінці X ст.) вони відвідали північно-східні береги материка і заснували там поселення.
Якщо відкриття норманів не мали помітних економічних наслідків, то плавання Колумба дали початок справжній колонізації Північної Америки. На початку XVI ст. в Центральну Америку ринули іспанські експедиції, які "вогнем і мечем" винищували місцеві племена. За іспанцями біля берегів континенту з'явилися експедиції з інших європейських країн. їхні маршрути пролягали північніше територій, що були вже захоплені Іспанією.
Наприкінці XV ст. італієць Джон Кабот (Джованні Кабото) відкрив острів Ньюфаундленд. У середині XVI ст. французька експедиція Жака Картьє досягла затоки Святого Лаврентія й увійшла в гирло річки з такою ж назвою. На узбережжі було засноване поселення, яке назвали Канадою. Англійці — Джон Девіс (XVI ст.), Генрі Гудзон, Вільям Баффін (XVII ст.), Александр Маккензі (XVIII ст.) та інші продовжили дослідження північно-східних і північних частин материка.
Значну роль у дослідженнях західного узбережжя Північної Америки відіграли експедиції російських мореплавців середини XVIII ст. Так, експедиція, яку очолювали Вітус Беринг і наш співвітчизник Олексій Чириков, пройшла вздовж Алеутських островів, півострова Аляска, описала тихоокеанське узбережжя материка.
Перші російські поселення в Північній Америці заснував Григорій Шеліхов. Саме з його ім'ям пов'язують виникнення так званої Російської Америки — північно-західної частини континенту Однак у 1867 р. російські володіння у Північній Америці були продані Сполученим Штатам Америки. Ще й донині тут проживають нащадки перших російських поселенців.

Рельєф Північної Америки різноманітний. Майже ідеально плоскі рівнини у центральних областях чергуються з погорбованими просторами. На сході вони межують з порівняно невисокими Аппалачськими горами, які нагадують наші Карпати. На заході підносяться Кордильєри, гострі піки яких сягають висоти понад 6000 м.
Особливості рельєфу Північної Америки передусім зумовлені історією геологічного розвитку території, яка налічує близько 4,5 млрд років.
В основі континенту розміщена давня Північноамериканська платформа. Хвиляста поверхня її фундаменту спричинила формування різних за висотою рівнин. Так, на півночі, де породи фундаменту платформи виходять на поверхню у вигляді Канадського щита, утворилася Лаврентійська височина. Південніше, де щит змінюється плитою, — Центральні та Великі рівнини. Значна висота останніх (подекуди понад 1500 м) пояснюється потужними підняттями земної кори, що відбувалися в сусідній Кордильєрській області складчастості.
На півдні материка сформувалася молода платформа. Фундамент її має палеозойський вік і занурений під товщу осадових відкладів. Тут, навколо Мексиканської затоки, а також на узбережжі Атлантичного океану виникли великі низовини: Примексиканська і Приатлантична.
Загальну рівнинність на сході Північної Америки дещо порушують давні Аппалачські гори. Складкоутворення відбувалося тут іще в каледонський і герцинський періоди. Протягом тривалого часу Аппалачі руйнувалися. Нині це дуже згладжені й невисокі гори.
Найбільша область складчастості виникла на заході материка. Саме тут виникли Кордильєри — одна з найвеличніших гірських систем земної кулі. Найвища її вершина — гора Мак-Кінлі сягає висоти 6 193 м.
Простягаючись більш як на 9000 км і досягаючи завширшки 800-1600 км, гірський ланцюг Кордильєр продовжується в Південній Америці. Утворення Кордильєр, як і Анд, безпосередньо пов'язане з формуванням западини Тихого океану. Тут, на заході Америки, Тихоокеанська літосферна плита занурюється під материкову, зминаючи її у величезні складки.
Численні розломи на дні Тихого океану продовжуються в хребтах Кордильєр. З ними зв'язані виверження вулканів і руйнівні землетруси, що відбуваються тут і донині. Найбільші вулкани — Попокатепетль і Орисаба (найвищий на континенті — 5700 м).
18 квітня 1906 р. у місті Сан-Франциско стався землетрус, який тривав менше хвилини. Проте його сила була понад 8 балів. Пожежі, що трапилися внаслідок цього, довершили справу. Місто було повністю зруйновано, загинуло 3000 чоловік, 25000 чоловік залишилися без житла.
Отже, як і в Південній Америці, головні гірські хребти Північної Америки простягаються переважно з півночі на південь і тяжіють до узбережжя.
У формуванні рельєфу Північної Америки брали активну участь і зовнішні процеси. Багато тисяч років тому північні райони материка були вкриті льодовиком, який досягав сорокової паралелі, а розміри його удвічі перевищували площу Австралії.
Рухаючись, потужний льодовик вирівнював поверхню, шліфуючи навіть скелі. Він захоплював величезну кількість уламкового матеріалу (пісок, гальку, глину, валуни) і відкладав його на шляху свого просування, утворюючи тисячі горбів завдовжки у кілька кілометрів.
Формували рельєф Північної Америки також поверхневі води. Так, річка Колорадо створила один із найглибших у світі (до 1800 м) Великий Каньйон. Завдяки підземним водам, що розчинили вапняки, виникла найдовша на земній кулі карстова печера — Флінт-Мамонтова завдовжки близько 500 км. Діяльність вітру на величезних просторах північноамериканських пустель привела до виникнення значної кількості дюн і барханів.

Корисні копалини. Територія Північної Америки багата на корисні копалини, родовища яких тісно пов'зані з геологічною будовою материка.
На півночі материка, де неглибоко залягають магматичні і метаморфічні породи, розміщені одні з найбільших у світі покладів руд металів: заліза, нікелю, міді, урану, молібдену.
У потужній товщі осадових порід Центральних рівнин поширені родовища кам'яного вугілля, на Примексиканській низовині — значні поклади нафти й газу. їх добувають на суходолі та з дна Мексиканської затоки.
Великі запаси кам'яного вугілля зосереджені також у міжгірських улоговинах Аппалачів. А Кордильєри, що характеризуються строкатою геологічною будовою, багаті корисними копалинами як магматичного, так і осадового походження. Тут є руди кольорових металів, а також родовища ртуті, золота, поклади нафти та кам'яного вугілля.

Загальні особливості клімату. Значна протяжність Північної Америки з півночі на південь спричиняє відміни у нагріванні її суходолу. Влітку на півночі континенту температура повітря становить в середньому +5°С, а на півдні +30°С. Ще більша різниця виникає взимку, коли північніше полярного кола середня температура досягає близько -34°С, а на півдні материка вона тримається вище +20°С. Абсолютний максимум температури на континенті (+56,7°С) зареєстровано в Долині Смерті.
Різниця температур над північною та південною окраїнами материка викликає велику різницю в атмосферному тиску. За умови відсутності гір на півночі та півдні материка, рівнинного рельєфу центральних областей відбувається вільне проникнення повітряних мас з боку Північного Льодовитого океану і Мексиканської затоки вглиб континенту.
Особливо потужними потоки повітря бувають узимку, коли від області високого атмосферного тиску повітряні маси прямують на південь. Хвилі холоду іноді доходять до узбережжя Мексиканської затоки, де може випадати іній.
У цей період на межі зіткнення арктичних, помірних і тропічних повітряних мас утворюються фронти. У зоні дії фронтів виникають циклони, погода часто змінюється, мають місце різкі коливання температур. На півночі рівнинної частини США траплялися випадки, коли протягом тільки однієї доби вторгнення арктичного повітря спричиняло падіння температури більш як на 50°С.
Більша частина Північної Америки розміщена в субарктичних і помірних широтах. Тому на континенті, на відміну від Південної Америки, переважає не пасатне, а західне перенесення повітряних мас.
Перешкодою для західного потоку повітря є гірська система Кордильєр. Долаючи її, циклони залишають майже всю вологу на Тихоокеанському узбережжі материка. За рік тут випадає в середньому 2000-3000 мм опадів. А окремі ділянки хребтів одержують більш як 6000 мм опадів.
На крайньому північному заході США розташований штат Вашингтон, який є своєрідним природним рекордсменом. Тільки протягом однієї доби тут якось випало 3960 мм опадів (у районі Києва впродовж року в середньому випадає близько 600 мм). А одного разу снігопад утворив покрив у 2,5 м завтовшки.
На схід від Кордильєр повітряні маси значно сухіші і не сприяють випаданню опадів у внутрішніх районах.
Скелясті гори, що облямовують із заходу Великі рівнини, є причиною виникнення теплого вітру — чинука. Повітря, що зривається з хребтів, швидко прогрівається і висушується. Зафіксовано випадок, коли протягом трьох хвилин температура повітря підвищилася на 47°С! Не випадково чинук звуть "пожирачем снігу", оскільки під час такого зростання температури сніг не тане, а одразу випаровується.
Вплив Атлантичного океану на формування клімату Північної Америки також обмежується переважно прибережними ділянками. Причинами цього є зазначені особливості циркуляції атмосфери та розташування на сході материка гірської системи Аппалачів. Найбільший вплив Атлантики відчувається на південному сході материка. Завдяки вологим пасатам тут протягом року випадає близько 2000 мм опадів.
Дуже мало опадів випадає на південному заході континенту, а також у міжгірських улоговинах Кордильєр.
На особливості клімату Тихоокеанського та Атлантичного узбережжя материка помітно впливають морські течії. Так, на Тихоокеанському узбережжі помірного поясу, яке перебуває під впливом теплої Аляскинської течії, випадає більше опадів. Тут, крім того, значно тепліше, ніж на Атлантичному, вздовж якого рухаються холодні води Лабрадорської течії.
Південніше 40-ї паралелі характер течій змінюється. Південний схід материка омивається теплими водами Гольфстріму, а південний захід — холодною Каліфорнійською течією. Тому субтропічне узбережжя Атлантичного океану тепліше за Тихоокеанське, а кількість опадів тут значно більша.
У Північній Америці спостерігаються майже всі відомі на Землі типи клімату. Закономірна зміна температурних умов і циркуляції повітря з півночі на південь зумовлюють виділення на материку різних кліматичних поясів.
Арктичний пояс займає північне узбережжя і більшу частину Канадського Арктичного архіпелагу. Протягом року тут панують холодні й сухі арктичні повітряні маси. Тому навіть влітку температура повітря, як правило, не піднімається вище +5°С. Узимку морози досягають -40°С, а в Гренландії, що є одним із полюсів холоду Північної півкулі, до -70°С. Опадів тут випадає мало. Однак переважання низьких температур спричинює звичне явище — тривалий сніговий покрив і зледеніння.
Субарктичний пояс розташований південніше від арктичного (до 58-60° пн.ш.). Влітку сюди надходять повітряні маси з помірного поясу, і температура повітря зростає в середньому до +10°С. Взимку, коли переважають арктичні повітряні маси, тут подекуди навіть холодніше, ніж в арктичному поясі. Таке явище пояснюється віддаленістю території від океану. Кількість опадів зменшується із заходу на схід.
Помірний пояс простягається з півночі на південь більш як на 2000 км. Тому у межах поясу сильно змінюються температура повітря і кількість опадів. Це дає змогу виділити тут три кліматичні області: морського, континентального та помірно-континентального типів клімату. (Відшукайте їх на карті атласу.)
Область морського клімату охоплює узбережжя Тихого океану та західні схили Кордильєр. Температури і опади тут мало змінюються впродовж року. Порівняно тепла зима й нежарке літо супроводжуються рясними дощами. За рік випадає 2000-3000 мм опадів.
Для області континентального клімату, що займає центральну частину поясу, навпаки, характерні сезонні відмінності. По-справжньому тепле літо (від +18°С на півночі до +24°С на півдні) змінюється холодною зимою — від -20°С на півночі до -6°С на півдні. Опадів буває значно менше, ніж на узбережжі Тихого океану, — 400-600 мм за рік.
Область помірно континентального клімату розташована у східній частині помірного поясу. Зима тут хоча й холодна, але літо — не дуже жарке. Порівняно з областю континентального клімату збільшується також кількість опадів — у середньому близько 1000 мм.
У субтропічному поясі розміщена південна частина материка, де взимку переважають вологі помірні повітряні маси. Тому температури тут постійно тримаються вище 0°С, а сніг — рідкісне явище. Влітку сюди надходять сухі тропічні повітряні маси. З такими змінами пов'язаний режим випадання опадів. Це дає змогу виділити в субтропічному поясі три кліматичні області: середземноморського, континентального та вологого субтропічного типів клімату.
Тропічний пояс охоплює невелику вузьку частину континенту між Мексиканською затокою та Тихим океаном, а також півострів Флорида. Тут протягом року панує жарке тропічне повітря, завдяки якому клімат дістав назву "клімат вічного літа". Однак умови зволоження у межах поясу різні. Тому тут виділяють дві кліматичні області: континентального та вологого тропічного типів клімату.
Мексиканське нагір'я та півострів Каліфорнія, мають континентальний тропічний тип клімату. Опадів тут украй мало протягом усього року. Область, що звернута до Атлантики, — узбережжя Мексиканської затоки та острови Центральної Америки — характеризуються вологим тропічним типом клімату. Це пояснюється напрямом переважаючих вітрів у тропічних широтах.
Тропічні широти Північної Америки наприкінці літа і на початку осені зазнають впливу потужних тропічних циклонів — ураганів. Поривчастий вітер зі швидкістю понад 100 м/сек гонить суцільну стіну дощу, здіймаючи п'ятнадцятиметрову хвилю. Хоча служба погоди нині вміє прогнозувати урагани, але вони все-таки завдають величезної шкоди прибережним районам.
Субекваторіальний пояс охоплює крайню південну, вужчу частину континенту. Високі температури (понад +25°С) тримаються тут протягом року і майже не зазнають сезонних коливань. А опади випадають переважно влітку, коли надходять вологі екваторіальні повітряні маси.

Північна Америка багата на внутрішні води. Тут протікає одна з найбільших річок земної кулі — Міссісіпі, розташоване найбільше прісноводне озеро Землі — Верхнє. Північноамериканські льодовики поступаються за площею тільки льодовикам Антарктиди. Є в Північній Америці великі болота та значні запаси підземних вод.
Проте розподілені води на території материка дуже нерівномірно. На великих просторах заходу, особливо у південно-західній частині континенту, річкова сітка розвинута слабо або відсутня зовсім. На південному сході, навпаки, вона густа.
За винятком басейну внутрішнього стоку, що розташований на південному заході материка, всі річки несуть свої води до басейнів трьох океанів. Більшість річок належить до басейнів Атлантичного і Північного Льодовитого океанів. Переважно це рівнинні річки, які мають широкі та глибокі долини, їх живлення в основному дощове або мішане (дощове й снігове).
Річки басейну Атлантичного океану мають значну довжину та велику кількість приток. Найбільшою річкою Північної Америки є Міссісіпі, назва якої в перекладі з індіанської мови означає "Велика річка".
Міссісіпі — це система водотоків, що сформувалася внаслідок злиття трьох річок. Разом вони нагадують могутнє дерево, стовбуром якого є власне Міссісіпі, а "гілками" — Міссурі та Огайо. Басейн річки охоплює 1/6 частину континенту.
У верхів'ях Міссісіпі протікає через численні озера, утворюючи пороги й перекати. Тут річка широка, але несудноплавна. У теплий період року вона розливається, а взимку вкривається кригою.
Нижче місця впадіння Міссурі в Міссісіпі спостерігається величне видовище. Два могутніх потоки, завширшки близько кілометра кожний, течуть, не перемішуючись, на протязі 150-180 км. Порівняно чиста та світла вода Міссісіпі тече уздовж лівого берега. Поступово вона зливається з каламутними водами Міссурі, забарвлюючись у жовтуватий колір. "Товста бруднуля" — так часто називають Міссурі. Розмиваючи пухкі породи, річка виносить величезну кількість піску, глини, мулу. Усе це потрапляє до Міссісіпі. І місцеві жителі кажуть: "Воду Міссісіпі пити не можна,) оскільки вона занадто густа, але й орати її неможливо, адже вона надто рідка ". Своє прізвисько Міссурі дістала також внаслідок значного забруднення, винуватцем якого є сама людина.
Після впадіння Огайо — найповноводнішої притоки, об'єм води в Міссісіпі зростає більш як удвічі. Ширина її в цьому місці перевищує 2 км. Річище стає звивистим, у ньому багато островів. У нижній течії Міссісіпі тече в субтропічних широтах і ніколи не замерзає. Внаслідок зливових дощів і танення снігу на Міссісіпі часто бувають катастрофічні паводки. Траплялися випадки, коли за одну добу змивалися цілі населені пункти. А якось навесні один із річкових портів став сухопутним, опинившись за кілька кілометрів від самої річки. Міссісіпі залишила його, проклавши нове річище.
Для захисту від розлиття вод Міссісіпі вздовж річки побудовані спеціальні дамби завдовжки кілька тисяч кілометрів.
Річки басейну Північного Льодовитого океану молоді, в переважній більшості порожисті. Тільки окремі з них мають значну довжину та є повноводними. Живляться вони переважно талими сніговими водами і взимку на тривалий час замерзають. Найбільша річка басейну — Маккензі, що бере початок з Великого Невільничого озера.
Річки басейну Тихого океану беруть початок у Кордильєрах. їх витоки розташовані на відстані не більш як 150 км від океану. Отже, річки тут відносно короткі, бурхливі та багатоводні. Течуть у вузьких і глибоких ущелинах.
Оскільки річки басейну Тихого океану зароджуються на значній висоті, вони мають велику швидкість течій та великі запаси гідроенергії. Особливо виділяється у цьому відношенні найповноводніша з річок басейну — Колумбія, що має льодовикове живлення.
Озера. В Північній Америці розташована найбільша прісноводна озерна система світу. Вона об'єднує п'ять значних за розмірами озер, які величезними сходинками спускаються до Атлантики і віддають їй свою воду через річку Святого Лаврентія. За об'ємом води Великі озера перевищують Балтійське море.
Останніх два озера в цьому водному ланцюжку сполучені між собою річкою Ніагарою, на якій знаходиться всесвітньо відомий Ніагарський водоспад.
"Ніагара" мовою місцевих індіанців означає "вода, що гуркоче ". Справді, шум падаючої води можна почути на відстані 25 км, а ті, що перебувають біля водоспаду, змушені кричати, аби почути один одного. Водяний пил піднімається на висоту до 100 лі. Острів Козиний поділяє водоспад на дві частини. Ліва, канадська, має форму підкови, досягає близько 800 м завширшки та 48 м заввишки. Крізь неї проходить приблизно 95% усього і об'єму води Ніагари. Права частина водоспаду, яка належить США, шириною 300 м, має висоту 51 м. Ніагарський водоспад — один із найпотужніших у світі. Вода, що за добу проходить через водоспад, заповнила б залізничні цистерни, утворивши ланцюг, який тричі оповив би земну кулю.
Улоговини Великих озер виникли в тектонічних прогинах, а потім були поглиблені давнім льодовиком. Ці озера є важливим джерелом прісної води. Окрім того, вони ніколи повністю не замерзають, тому протягом року їх використовують для судноплавства.
Значні за площею озера розташовані на північному заході материка. В їх утворенні також брав участь давній льодовик. Кілька безстічних залишкових озер є на нагір'ї Великий Басейн. У наш час, втративши стік до океану, вони майже всі стали солоними. Найбільшим серед них є Велике Солоне озеро.
Великі запаси води законсервовані в льодовиках Гренландії і Канадського Арктичного архіпелагу.

Природні зони. Розподіл природних зон Північної Америки має свої особливості. З просуванням углиб континенту природні зони материка набувають меридіонального простягання. Причиною цього явища є те, що завдяки особливостям рельєфу співвідношення тепла й вологи на материку помітно змінюється не тільки з півночі на південь, а й із заходу на схід.
Зона арктичних пустель має суворий клімат, тому на вільних від льоду ділянках трапляються тільки плями мохів і лишайників. Життя більшості тварин пов'язане з океаном. На суходолі мешкають невеличкі гризуни — лемінги, якими живляться такі хижаки, як песець і вовк .
Зона тундри краще забезпечена теплом, але його все ж недостатньо для випаровування опадів. Тому зволоження надмірне, що призвело до заболочування території. На тундрово-болотних ґрунтах ростуть мохи та лишайники. Поряд з ними — різноманітні трави, численні чагарники. Трапляються карликова береза та вільха, висота яких часто не перевищує 5 см. Цією рослинністю харчуються північний олень, якого завезли сюди з Європи, а також вівцебик, що схожий водночас на бика і барана.
Довжина тіла вівцебика становить близько 2,5 м, висота майже 1,5 м, а маса близько 300 кг. Вигнуті роги досягають довжини понад 70 см. Тулуб вкритий густою й довгою шерстю чорно-бурого кольору. Вівцебиків винищували заради їхнього м'яса і шкури. Тепер полювання на них суворо заборонено. їх занесено до Червоної книги.
На узбережжях влітку багато птахів, які утворюють цілі "пташині базари".
Із просуванням на південь тундру змінює лісотундра — перехідна зона, де ростуть чагарники з верби та вільхи. У долинах річок з'являються дерева — ялина й модрина.
В зоні тайги зима сувора і тривала, а літо тепле й коротке. Внаслідок низької випаровуваності зволоження тут також надлишкове.
Хвойні ліси ростуть на підзолистих і мерзлотно-тайгових ґрунтах. Багаторічна мерзлота не дає змоги кореневій системі дерев поширюватися вглиб, тому коріння розростається вшир і виходить майже на поверхню. В американській тайзі ростуть чорна та біла ялини, ялиця, кілька видів сосни і модрини. На Тихоокеанському узбережжі в умовах надзвичайно вологого і теплого клімату ростуть реліктові ліси з таких хвойних дерев, як туя і дугласія.
Туя гігантська має висоту близько 60-80 м. Діаметр стовбура понад 4 м, а вік окремих екземплярів перевищує 800 років. Дугласія досягає в середньому близько 50-80 м заввишки, окремі її екземпляри мають висоту 125 м. Це дерево живе близько 1000 років. Деревина туї та дугласії не гниє.
У тайзі Північної Америки водяться чорний ведмідь, ведмідь-гризлі, вовки, рисі, лисиці, олені-вапіті, лосі, зайці. Поблизу водойм живуть єнот і ондатра.
На сході материка розташована зона мішаних лісів, які ростуть на сіро-бурих і дерново-підзолистих ґрунтах. Тут більше тепла порівняно з тайгою. Тому поряд із хвойними породами дерев є численні представники листяних порід: дуб, бук, липа, осика, береза. В канадських лісах багато видів клена — цукровий, червоний, сріблястий. Завдяки різнокольоровому забарвленню листя кленів ліси набувають особливої краси. Не випадково кленовий лист є символом Канади, займаючи почесне місце на державному прапорі цієї країни.
Родючі ґрунти зони стали причиною вирубування мішаних лісів і використання вивільненої території під орні землі.
Широколисті ліси ростуть головним чином в Аппалачах. Для них характерна надзвичайно велика різноманітність порід дерев. Тут тільки дубів кілька десятків видів. Окрім них, на бурих лісових ґрунтах ростуть бук, каштан, липа, клени тощо.
Для тваринного світу цієї зони характерні олені, ведмідь-барибал, дикобраз, скунс, єдиний вид сумчастих на материку — опосум.
Зона лісостепу одержує багато тепла та добре зволожена. Тому лісостеп, особливо його південна частина — прерії, колись виділявся пишним трав'яним покривом. Висота й густота його були настільки значними, що тут легко міг сховатися вершник. У преріях паслися мільйонні стада бізонів. У наш час ділянок справжньої прерії залишилося дуже мало. Рівнинність території, сприятливий клімат і родючі чорноземно-подібні ґрунти спричинили те, що тепер майже вся природна зона розорана і зайнята під лани пшениці, кукурудзи, а бізонів можна зустріти тільки в заповідниках.
Зона степів охоплює досить великі простори в самому центрі континенту. Кількість тепла тут значна, але зволоження недостатнє. В таких умовах на переважно каштанових ґрунтах сформувалася порівняно бідна низькотравна рослинність.
Тваринний світ степів і лісостепів також небагатий. Численні гризуни — ховрахи, бабаки, полівки тощо. Небезпечні плазуни — гадюка, вуж, гримуча змія. Багато степових птахів.
Зона напівпустель і пустель займає внутрішні плоскогір'я Кордильєр. Вона не утворює суцільної смуги, а нагадує мозаїку. Тут поширені колючий терен, кактуси та агави, що ростуть на сіроземних ґрунтах.
Тільки на Мексиканському нагір'ї налічується понад 500 видів кактусів. Є так звані їжакові кактуси, що нагадують величезні колючі кулі заввишки понад 1,5 м і 2,5 м у діаметрі. Здалеку помітні кактуси-цереуси, середня висота яких становить 20м, а товщина 1,5 м. "Цереус" означає "свічка", і ця назва не випадкова. Адже суха рослина дуже добре горить, і мандрівники здавна використовують її як своєрідний факел для освітлення шляху вночі. Найбільше люблять мексиканці агаву. Про це свідчить і назва країни: мовою давніх ацтеків "мексика" означає "місце агави". В країні налічується понад 270 видів агав.
Серед тваринного світу зони напівпустель і пустель багато плазунів, гризунів, трапляються також броненосці.
Вологі мішані ліси ростуть на жовто- і червоноземних ґрунтах на сході субтропічного поясу. Крім хвойних порід (сосна), тут трапляються карликові пальми та чагарникові види вічнозелених дубів. У пониззях — зарості з дуба і магнолії, що часто перевиті ліанами. Заболочені ділянки зайняті болотним кипарисом. З тваринного світу поширені алігатори та черепахи. Багато птахів — папуги, колібрі, сови та ін.
Зона твердолистих лісів і чагарників займає вузьку смугу Тихоокеанського узбережжя США і Мексики. Тут на коричневих ґрунтах ростуть реліктові види вічнозелених дубів, сосни, а також секвої.
Вічнозелена секвоя, яку ще називають червоним деревом, — найвище дерево планети (мал. 160). Його висота часто перевищує 100 м. Однак воно легко протистоїть вітрам завдяки порівняно вузькій кроні. Окрім того, секвоя не боїться пожеж. Дерево захищає товста, близько 60 см завтовшки, волокниста кора. Секвоя живе понад 3000 років.
Незвичайним деревом є також секвоя дендрон, або мамонтове дерево. У національному парку "Секвоя", розташованому в штаті Каліфорнія, є екземпляр заввишки 112 м. Мамонтове дерево, вік якого досягає 3-4 тис. років, має дуже товстий стовбур. Відомий екземпляр, діаметр стовбура якого на рівні зросту людини, дорівнює 24 м 11 см.
Природні зони тропічного і субекваторіального поясів змінюють одна одну в меридіональному напрямі. На заході до узбережжя Тихого океану підступають пустелі. Рослинність підтримує своє існування тільки завдяки слабкій росі. Внутрішні райони Мексиканського нагір'я зайняті саванами і рідколіссями. Приатлантичні низовини рясно зрошуються пасатами, а тому вкриті тропічними лісами. Для них характерні десятки видів пальм, фікусів та інших тропічних рослин. Часто ліси поступаються місцем непрохідним болотам.
Висотна поясність найбільш чітко простежується в Кордильєрах. Подібно до Анд, тут відбувається зміна набору висотних поясів залежно від географічного поясу, висоти хребтів та їх орієнтації.
На крайньому північному заході Кордильєр через низькі температури і рясні опади снігова лінія розташована дуже низько. Тому хвойні ліси піднімаються тут майже до поясу снігів і льодовиків. На сході хребтів внаслідок надзвичайно суворих природних умов гірські хребти майже позбавлені рослинності.
Південніше, в Кордильєрах Канади, західні схили гір вкриті вологими хвойними лісами в середньому до висоти близько 1500 м. Вище вони поступаються гірській тундрі, яку з просуванням на південь змінює пояс субальпійських та альпійських луків. На масивах внутрішнього поясу Кордильєр Канади набір поясів інший — від сухих степів до тайги.
У Кордильєрах США підніжжя схилів, що обернені до Тихого океану, вкриті лісами з чагарникового дуба. Вище з'являються хвойні ліси, складені теплолюбними та пристосованими до посушливих умов породами дерев. Ділянки, що розташовані вище 3000 м, вкриті альпійськими луками. На внутрішніх плато і плоскогір'ях переважають напівпустелі та пустелі.
Своєрідною є висотна поясність на заході Мексиканського нагір'я, де навіть на вершинах випадає мало опадів. Тут до висоти 2000 м панують пустелі, далі вони змінюються сухими сосновими лісами.

У Північній Америці виділяють такі природні країни: Гренландія і Канадський Арктичний архіпелаг, Лаврентійська височина, Центральні, Великі та Берегові рівнини, Аппалачі та Кордильєри.
Лаврентійська височина. Хоча розміри цього регіону величезні, природні умови порівняно одноманітні. Для країни характерна рівнинно-горбиста поверхня, що обумовлюється розташуванням її на щиті платформи. У рельєфі чітко помітні сліди діяльності давнього льодовика, з яким пов'язана велика кількість річок та озер.
Характерною особливістю регіону є холодний клімат. Не випадково в природній країні майже скрізь поширена багаторічна мерзлота. Ці причини зумовили панування зони тундри, що разом з лісотундрою охоплює майже 2/3 усієї території височини.
Запаси деревини (на півдні), водні ресурси, хутрові звірі становлять багатство Лаврентійської височини. Важливе значення мають також мінеральні ресурси. Давні кристалічні породи вміщують великі поклади залізної руди, міді, нікелю, срібла, урану тощо.
Центральні рівнини займають внутрішні райони материка. В основі більшої частини природної країни залягає плита давньої платформи, що похована під потужною товщею осадових відкладів. Тому поверхня Центральних рівнин порівняно з Лаврентійською височиною менш горбиста.
Лесовидні суглинки — одна з м'яких гірських порід, що перекривають давній фундамент. Вони легко розмиваються, і тому територія Центральних рівнин сильно почленована річковими долинами та ярами.
На сході рівнин поширені вапнякові породи з типовими карстовими формами рельєфу. Саме тут розташована одна з найбільших у світі карстових печер — Флінт-Мамонтова. Разом із сусідніми карстовими порожнинами вона утворює єдину систему довжиною більше 500 км.
Флінт-Мамонтова печера — п'ятиповерхова. Глибина її майже 300 м, там зберігається постійна температура, що становить +12,6°С. В печері протікає три річки, є три озера. Тут живуть цвіркуни та павуки, які втратили зір, у водах озер і річок — сліпі риби й раки тощо. Мамонтова печера обладнана ліфтами, сходами, має електричне освітлення. Підземними річками та озерами курсують спеціальні човни. Щороку пам'ятку природи відвідують тисячі туристів.
Рівнинний характер місцевості, сприятливий клімат, чорноземні та інші родючі ґрунти зумовили розвиток землеробства. Тому більша частина території країни розорана.
Великі рівнини — підвищене плато, що простяглося вздовж Кордильєр. Поверхня його складена пухкими породами, тому тут розвинута густа сітка ярів і балок, глибина яких становить десятки метрів. Такі ділянки непридатні для господарювання і дістали назву бедленд — "дурні землі".
Клімат Великих рівнин посушливий. Тут поширені сухі степи й лісостепи, які використовують як пасовища. На території Великих рівнин видобувають нафту, газ, поліметали.
Аппалачі простягліїся вздовж Атлантичного узбережжя більш як на 2500 км. Гори значно зруйновані, схили їх пологі, вершини округлі.
На півночі зима помірно холодна зі снігопадами, а літо тепле, з туманами й дощами. На півдні температури взимку перевищують 0°С, а літо жарке й вологе.
У північних районах мішані ліси з висотою переходять у хвойні. У південних — гори вкриті широколистими лісами з дуба, платана, клена, каштана. В підліску багато дикорослих плодових дерев, стовбури яких обвиті ліанами.
Первинні ліси Аппалачів постійно вирубують, і в природному вигляді вони збереглися тільки на вершинах хребтів та в заповідниках. В Аппалачах є значні родовища залізної руди і руд кольорових металів. Короткі, але бурхливі річки мають великі запаси гідроенергії.
Кордильєри — наймолодша і найбільша гірська природна країна, яка простягається вздовж усього західного узбережжя материка. Розрізняють три різновікових пояси Кордильєр. Наймолодший — на заході, найдавніший — у центрі, де смуга високих плато і нагір'їв (Колорадо, Великий басейн тощо). Зі сходу прилягає третій пояс — Скелясті гори. На півночі ці пояси зближаються, у південному напрямі, навпаки, розходяться.
Клімат західного поясу різко відрізняється від клімату інших двох поясів Кордильєр.
Істотні відмінності помітні не тільки між різними пасмами, а й між північними та південними частинами Кордильєр. Поряд із багатими лісами у країні можна зустріти вічні сніги й льодовики. Серед безжиттєвих пустель — сумнозвісна Долина Смерті, яка є одним із найжаркіших місць на Землі.
У Скелястих горах розташований перший у світі національний парк — Єллоустонський, який було створено ще в 1872 р. Тут охороняють десятки тисяч гейзерів і гарячих мінеральних джерел,  є чимало мальовничих озер, водоспадів, незайманий ліс з багатьма рідкісними тваринами. Гейзери викидають струмені пари й кип'ятку на висоту близько 50 м і утворюють з гейзериту (мінеральних солей) мереживні тераси, забарвлені в усі кольори райдуги.
Різноманітність геологічної будови гір зумовила виникнення багатьох корисних копалин: руд різних металів, нафти, газу, кам'яного та бурого вугілля.

Базове джерело: Пестушко В. Ю., Сасихов В. О., Уварова Г. Є. Географія світу: підручник для 7 класу середньої школи. - К. : Абрис, 1995. - 288 с.: іл.

Останні матеріали розділу "Фізична географія"

Географічне положення, кордони України

Україна є однією з найбільших держав Європи — її площа становить 603,7 тис. квадратних кілометрів. З...

Предмет фізичної географії України

Предметом фізичної географії України є її природні (фізико-географічні) умови та природні ресурси. В...

Природоохоронна діяльність в Україні

Відносини в галузі охорони і використання територій і об'єктів природно-заповідного фонду, відтворен...

Природно-заповідний фонд України

Природно-заповідний фонд України — ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти як...

Несприятливі фізико-географічні процеси і явища на території України

До несприятливих фізико-географічних процесів, що відбуваються на території України, належать ерозія...

Фізико-географічне районування України

У межах географічної оболонки сформувалися різноманітні і неоднакові за розмірами природні (фізико-г...

Природні комплекси України

Природні комплексиПід час вивчення окремих компонентів природних умов України постійно зверталася ув...

Географічна наука