Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Фізико-географічна характеристика Африки

Приблизно 1 млн років тому внутрішні сили Землі остаточно порушили сухопутний зв'язок між Європою і розташованим на південь від неї величезним масивом суходолу площею 30 млн км кв. Так утворився материк Африка (з латинської "африкус" — безморозний, той, що не знає холоду).
Справді, для більшої частини материка поділ на зиму й літо є умовним. Але все ж для Африки характерні значні природні контрасти. Наприклад, на екваторі, де розташовані чи не найбільші в світі масиви вологих вічнозелених лісів, у горах можна натрапити на вічні сніги. Найбільшу жарку пустелю земної кулі перетинає найдовша у світі річка. В одних місцях континенту роками не випадає жодної краплини дощу, в інших — щодня бувають зливи. Ось така вона Африка — незвичайна й досі загадкова.

Географічне положення. Географічне положення материка, тобто розташування його на земній кулі, визначає його природні умови. А природа безпосередньо впливає на особливості розселення, характер господарства тощо. Вивчають географічне положення материка за певним планом.
Африка розташована водночас у всіх чотирьох півкулях планети: Північній, Південній, Західній і Східній. Крайньою північною точкою материка є мис Рас-Енгела, крайньою південною — мис Голковий (Агульяс).
Північна і південна частини Африки віддалені від екватора приблизно однаково, оскільки він перетинає материк майже посередині. Ось чому природа Африки на північ від екватора немовби повторює природу материка на південь від нього, наче віддзеркалює її.
Північна частина Африки помітно ширша, ніж південна. Крайня західна точка — мис Альмаді, східна — мис Рас-Гафун.
Африка з усіх боків омивається океанами і їх морями: з заходу і півдня — Атлантичним океаном, з півночі — Середземним морем, зі сходу і півдня — Індійським океаном, а з північного сходу — Червоним морем. На південь від екватора Африка звужується, і тому вплив Атлантичного та Індійського океанів тут сильніший, ніж на півночі.
Загалом вплив океанів на природу материка обмежений і відчувається переважно на узбережжях. Пояснюється це, зокрема, незначною розчленованістю берегової лінії. Єдина велика затока — Гвінейська, є тільки один великий острів — Мадагаскар, що відокремлюється від материка Мозамбіцькою протокою, та один великий півострів — Сомалі. На природу материка істотно впливають морські течії.
Від Європи Африку відокремлює Середземне море і Гібралтарська протока, а від Азії — Червоне море і Суецький канал, найвужча частина якого становить 120 м.

Дослідження та освоєння. Незважаючи на близькість Африки до Європи, європейські народи ще наприкінці XVI ст. не мали достатніх уявлень про материк. Важкодоступність берегів, відсутність затишних бухт, небезпечні порожисті річки, величезні пустелі й непрохідні заболочені ліси перешкоджали проникненню вглиб континенту. Перші уявлення про обриси Африки європейці дістали в 1498 р. завдяки плаванню португальця Васко да Гама, який обігнув материк із півдня і, перетнувши Індійський океан, досяг берегів Індії.
Перші спроби проникнути вглиб материка закінчувалися невдачею. Мандрівники гинули від хвороб, знесилення і нападу місцевих племен. Успішно здолати всі перешкоди і проникнути у внутрішні райони Африки вдалося англійському досліднику Давіду Лівінгстону (мал.61). Понад тридцять років (1841-1873) з невеликими перервами він досліджував Південну і Центральну Африку, перетнувши материк від Індійського до Атлантичного океану. Лівінгстон уперше дослідив раніше не відомі річки та озера внутрішніх районів материка.
Розширив і поглибив знання про Центральну Африку також англійський дослідник — Генрі Стенлі, який очолював велику англо-американську експедицію. Вона обстежила кілька великих озер континенту, річку Конго та верхів'я Нілу.
У 1847-1848 рр. Північно-Східну Африку досліджував наш співвітчизник — мандрівник і дипломат Єгор Петрович Ковалевський.
У XX ст. подорожі до Африки стали звичайним явищем. Учені з різних країн світу, спираючись на досвід своїх попередників, продовжували дослідження природи континенту. Це дало змогу вивчити і освоїти його значні природні багатства.

Рельєф. В Африці переважають рівнинні території. Великі гірські масиви займають тільки п'яту частину території материка. Це зумовлено тим, що в основі материка залягає давня Африкано-Аравійська платформа. Складчасті споруди, що колись були на її місці, під впливом зовнішніх сил зруйнувалися, утворивши величезні рівнинні поверхні.
На материку переважають високі рівнини. Вони простягаються на сотні кілометрів у вигляді плоскогір'їв різної висоти. Такий характер поверхні пов'язаний з тим, що платформу, на якій вони залягають, внутрішні сили Землі розбили на окремі велетенські блоки.
На півночі та заході материка окремі блоки платформи частіше зазнавали опускань, утворюючи величезні западини. Вони неодноразово затоплювалися морем. Нині тут переважають висоти до 1 000м, і тому вся ця частина материка називається Низькою Африкою.
Південна і Східна частини материка, де середні висоти перевищують 1 000 м, називається Високою Африкою. Тут платформа піднімалася (в мезозої і кайнозої), внаслідок чого з часом утворилися Ефіопське нагір'я та Східноафриканське плоскогір'я. Водночас опускання окремих блоків платформи на сході Африки зумовило виникнення цілої системи глибоких розломів у земній корі, що утворили Великий Африканський грабен. Тут відбувалися виливи магми і виверження вулканів. У наш час окремі з них уже згасли, як, наприклад, найвища вершина Африки гора Кіліманджаро, висота якої становить 5 895 м.
У Високій Африці трапляються як поодинокі вершини, так і великі масиви на краях платформи. Через значну висоту окремі з них називають горами. Такими є, наприклад, Драконові гори. Схили їх нагадують велетенські сходинки, що спускаються до внутрішніх районів материка. До узбережжя Індійського океану вони уриваються стрімким схилом. Стрімкі схили також мають Капські гори, що простягаються вздовж південного краю Африки.
На півночі Африки розташовані молоді Атлаські гори (Атлас). Вони виникли частково у кайнозої на стику двох літосферних плит. Північні хребти Атлаських гір є продовженням поясу молодих гір Європи, від яких вони відокремилися під час утворення Гібралтарської протоки.
Під дією вітру й текучих вод в Африці утворилися численні дрібні форми земної поверхні.
На значній території Африки господарює вітер, який утворює так звані еолові форми рельєфу (за ім'ям володаря вітрів бога Еола з давньогрецьких міфів). Це піщані горби, бархани, дюни, окремі з яких охоплюють величезні площі і сягають висоти хмарочосів.

Корисні копалини. Геологічна будова визначає не тільки головні риси рельєфу материка, а й поширення корисних копалин. Переважання на континенті давніх магматичних порід спричинило багатство його надр рудами різних металів. Вони утворилися в товщах застиглої лави в розколинах давнього фундаменту платформи. Оскільки на півдні фундамент підвищений і залягає близько до поверхні, то саме тут виявлено значні поклади корисних копалин.
Окремі запаси рудних корисних копалин на материку мають світове значення, наприклад, залізні, алюмінієві, марганцеві руди в Західній Африці, уранові, мідні руди й золото — у Південній.
На відміну від рудних, родовища нерудних корисних копалин утворилися під час накопичення осадових порід і поширені переважно в Низькій Африці та в інших знижених місцях материка. Так, на півночі континенту виявлено нафту, природний газ, фосфорити. В улоговинах трапляються родовища кам'яного вугілля. У Західній і Південній Африці знайдені всесвітньо відомі поклади алмазів.

Розташування Африки по обидва боки від екватора, а також більшої частини материка в тропічних широтах зумовлює особливості його клімату.
Для материка характерна велика річна кількість сонячної радіації, що пов'язано із зенітальним положенням Сонця. (Пригадайте, коли Сонце в зеніті на екваторі та на Північному і Південному тропіках.) Великий кут падіння сонячних променів упродовж усього року зумовлює постійно високі температури.
Африка — найжаркіший континент світу. Тут є області, де температура повітря інколи перевищує +50°С. На материку майже немає холодних зим. Навіть на крайніх півдні та півночі середня температура зимових місяців перевищує +10°С, а в екваторіальних областях протягом року — близько +25° — +26°С. Істотна зміна температури за сезонами спостерігається тільки у Високій Африці, Атлаських горах і особливо на вулканічних вершинах — Кіліманджаро, Кенія, на вулкані Камерун.
На більшій частині материка переважає пасатна циркуляція, що значно впливає на розподіл опадів. У Північній Африці пасати дмуть на материк з Євразії і тому несуть сухе повітря. Головним наслідком цього є мала кількість опадів на північному сході материка.
Пасати Південної Африки формуються над Індійським океаном і тому несуть вологе повітря.
За картою атласу визначіть кількість опадів, що випадають внаслідок дії північних і південних пасатів на материку.
Над Африкою панують екваторіальні та тропічні повітряні маси.
Пояси високого і низького атмосферного тиску, а разом з ними повітряні маси переміщуються за сезонами: влітку — на північ, взимку — на південь. У червні Сонце перебуває в зеніті над Північним тропіком, і в субекваторіальний пояс Північної півкулі зміщуються вологі екваторіальні маси повітря. Водночас у субекваторіальному поясі Південної півкулі панують жаркі й сухі тропічні повітряні маси. У грудні, коли Сонце в зеніті над Південним тропіком, — усе навпаки.
У субтропічних поясах улітку переважають тропічні повітряні маси, взимку — помірні. В холодну пору року циклони, що переміщуються із західними потоками повітря, приносять з Атлантичного океану опади. Тому в цих поясах літо жарке і сухе, зима порівняно тепла і волога.
Морські течії відіграють помітну роль у формуванні клімату узбережжя Африки. Так, унаслідок впливу холодної Бенгальської течії, що проходить уздовж південно-західного узбережжя материка, посилюється сухість тропічної пустелі Наміб. Тепла Гвінейська і Мозамбікська течії, навпаки, сприяють збільшенню кількості опадів біля берегів Африки.
Внаслідок того, що екватор перетинає Африку майже посередині, в її північній та південній частинах кліматичні пояси, за винятком екваторіального, повторюються. Є два субекваторіальних, два тропічних і два субтропічних пояси.
Екваторіальний пояс займає вузьку прибережну смугу вздовж Гвінейської затоки і западину Конго. В цьому поясі впродовж року переважають теплі й вологі екваторіальні повітряні маси, тому тут один тип клімату — екваторіальний. Температура впродовж року тут висока: +26°С — +28°С. Сумарна річна кількість опадів становить більш як 2000 мм, які розподіляються рівномірно протягом року.
Субекваторіальні кліматичні пояси з характерним для них субекваторіальним типом клімату розташовані обабіч екваторіального поясу, приблизно до широти 15-20°. Тут упродовж року спостерігається також висока температура (+25°С — +28°С), але чітко простежується чергування літнього вологого і зимового сухого періодів. Це пов'язано зі зміною типів повітряних мас за сезоном. Влітку тут панують екваторіальні вологі повітряні маси, взимку — сухі тропічні.
Тропічні пояси займають найбільшу площу на материку. Протягом року тут переважають континентальні тропічні повітряні маси — сухі з високими, особливо влітку, температурами. Під їхнім впливом у Сахарі, а також у Південній Африці формується область тропічного пустельного типу клімату.
Сахара розташована у зоні низхідних рухів повітря і посушливих пасатів Північної півкулі. Цим переважно зумовлена незначна кількість опадів і низька відносна вологість повітря. Небо тут найчастіше безхмарне, але колір його майже ніколи не буває прозоро-блакитним, оскільки в повітрі зависає найдрібніший пил. Опади вкрай нерегулярні. Відомі випадки, коли протягом кількох років жодна краплина не досягала поверхні Землі. Висока денна і низька нічна температури повітря в поєднанні з великою його сухістю, а також: пилові бурі негативно впливають на перебування людини в пустелі.
У південно-східній частині Африки формується область тропічного вологого типу клімату з великою кількістю опадів протягом року.
Крайні північ і південь Африки розташовані в субтропічних поясах. Середня річна температура тут становить близько 20°С тепла, але вона помітно коливається за сезонами. Залежно від розподілу опадів у субтропічних поясах виділяють дві кліматичні області. На півночі та південному заході Африки переважає область середземноморського типу клімату (характерний для узбережжя Середземного моря — звідси й назва). Опади в цій місцевості випадають переважно взимку, літо — сухе. На південному сході материка — область субтропічного клімату з рівномірним зволоженням. Через вплив пасатів опади тут розподіляються досить рівномірно впродовж року.

Води суходолу. Більша частина території Африки розподіляється між басейнами двох океанів. Близько 1/3 площі материка належить нині до басейну внутрішнього стоку.
Майже всі річки живляться переважно дощовими водами. Густота річкової мережі неоднакова, що зумовлено кліматом (співвідношенням опадів і випаровування), рельєфом і складом гірських порід.
Водність річок зменшується від екватора до тропіків. У тропічному поясі часто трапляються сухі річища — ваді (на карті показані пунктирною лінією). Вони зрідка наповнюються водою, яка на короткий час перетворює їх на бурхливі каламутні потоки.
Ніл — найдовша річка в світі. її довжина становить 6 671 км. Ніл бере  початок з  річки  Кагера,  що  на  Східноафриканському плоскогір'ї, протікає через кілька озер і витікає з них під назвою Білий Ніл. Біля міста Хартум Білий Ніл приймає води Голубого Нілу, який бере початок з озера Тана на Ефіопському нагір'ї. Після злиття Білого і Голубого Нілу водний потік стає дуже широким і називається Нілом.
У верхів'ях Ніл утворює багато озер, порогів і водоспадів. Протікаючи рівниною, річка розгалужується на безліч рукавів і проток, які заболочують долину. Під час дощів болота в одну мить перетворюються на величезне мілководне озеро. Вийшовши з боліт, Ніл потрапляє у зелений коридор вузьких лісових смуг, що тягнуться вздовж берегів. Вони різко виділяються на жовтому тлі піщаних пустель.
Більшу частину свого шляху Ніл тече безводною пустелею. Проте, незважаючи на це, річка завжди повноводна, особливо влітку і восени.Після спаду води на полях залишається шар родючого мулу. Удобрена ним земля дає щедрі врожаї. При. впадінні в Середземне море Ніл утворює велику дельту.
Долина Нілу — одна з найстародавніших колисок людства, де зародилося сільське господарство, виникли могутні держави із своєрідною культурою.
Конго (Заїр) – друга за довжиною річка Африки (4 320 км), найповноводніша у Східній півкулі. На своєму довгому шляху Конго приймає численні притоки, які збирають води з північної та південної частин материка. Праві притоки живлять Конго переважно з березня до листопада, ліві — з вересня до березня. Це пов'язано з дощовими сезонами в субекваторіальних поясах у різних півкулях. Саме тому Конго повноводна протягом року.
До найбільших річок Африки відносять також Нігер, Замбезі із широковідомим водоспадом Вікторія і річку Оранжеву.
Озера Африки мають різне походження. Значна кількість озер утворилася в розломах-грабенах земної кори (по лінії Великого Африканського грабена). У них витягнуті улоговини зі стрімкими берегами і значною глибиною.
Танганьїка має високі та стрімкі береги. За глибиною (1 470 м) це типове рифтове озеро поступається тільки Байкалу і є найдовшим прісноводним озером на Землі.
Є на континенті озера, що виникли у прогинах давнього фундаменту платформи. Вони порівняно неглибокі, як, наприклад, озеро Вікторія. Озеро Вікторія — найбільше в Африці і друге за площею (68 тис. км:) прісноводне озеро світу. На противагу озеру Танганьїка, береги цієї мілководної водойми переважно низькі, порізані затоками.
В районах вулканічної діяльності трапляються озера, що з'явилися внаслідок підгачування гірських долин лавовими потоками. До таких водойм належить озеро Тана. Воно невелике за розмірами, але глибоке. З нього бере початок Голубий Ніл.
Залишком давнього моря є озеро Чад. У нього впадали великі в минулому річки центральної Сахари. Тепер воно живиться тільки двома річками, головна з них — Шарі. Коли на Шарі повінь, Чад майже втричі збільшує свою площу. Жодна річка не витікає з озера, проте воно прісноводне. Сіль звідси виноситься підземними водами в сусідні улоговини.
Води річок і озер мають велике господарське значення і широко використовуються для зрошення. На річках, що багаті на гідроенергію, збудовані гідроелектростанції. Подекуди велике значення має рибальство.
Значна частина екваторіальної Африки зайнята болотами. Їх утворення пов'язане з великою кількістю опадів і рівнинним характером земної поверхні. На високих гірських вершинах, навіть на екваторі, лежать багаторічні сніги і льодовики.
У Низькій Африці є великі запаси підземних вод. Величезні артезіанські басейни виявлені в Сахарі і пустельних районах Південної Африки. Там, де підземні води виходять на поверхню, утворюються оазиси.
Нестача води на більшості території Африки викликає справжній "водний голод", від якого страждають сотні мільйонів африканців.

Природні зони.Рівнинний характер рельєфу Африки та її широтне положення зумовлюють особливо чіткий прояв тут широтної зональності. Від екватора природну зону вологих екваторіальних лісів послідовно змінюють зони перемінно-вологих лісів, саван і рідколісся, тропічних пустель і напівпустель, вічнозелених твердолистих лісів і чагарників.
Північна частина Африки ширша і рівнинніша за південну, тому тут природні зони простягаються вздовж паралелей. У значно вужчій південній частині материка вони наближаються до меридіонального напряму. Особливо це помітно на окраїнах, які перебувають під значним впливом океанів.
Вологі екваторіальні ліси, або гілеї. Вони формуються на червоно-жовтих фералітних ґрунтах і ростуть кількома ярусами. Гілеї відрізняються багатством і різноманітністю видів рослин, яких налічується близько 25 тисяч. Над зеленим морем дерев (а їх більш як тисяча видів) наче велетенські колони підносяться сейби. Ці дерева першого ярусу висотою 60-80 м мають додаткове коріння — дошкоподібні підпорки.
У другому ярусі переважають фікуси і різні види пальм висотою 20-40 м. Третій ярус має дерева заввишки 10-15 м, серед яких багато цінних порід з міцною деревиною: ебенове (чорне), червоне, сандалове дерева, різні види пальм, зокрема олійна, з плодів якої виробляють пальмову олію, каучуконоси. Залізне дерево таке важке, що тоне у воді. Ростуть у гілеї хлібне, кавове, мускатне дерева та дерево какао. У самому низу розмістилися невибагливі до світла деревоподібні папороті, різноманітні чагарники.
Найменші просвіти між стовбурами дерев заповнені повзучими та виткими ліанами. З-поміж них ліаноподібна пальма ротанг, довжина стебла якої досягає 300 м. Гірлянди ліан і стовбури дерев рясно вкриті квітучими орхідеями.
Тварини гілеї пристосувалися до життя на деревах, крони яких ховають безліч птахів, кажанів. Особливо багато мавп: мартишки, павіани, шимпанзе. В окремих віддалених районах мешкає найбільша з людиноподібних мавп — горила.
У наземному ярусі водяться слони, носороги, китицевухі свині, з хижаків — леопард. Кількох метрів завдовжки досягають пітони, в пухкому ґрунті й лісовій підстилці водяться різні ящірки та землерийки.
В усіх ярусах лісу поширені комахи: москіти, комарі, мурахи. Вони дуже докучають людині. Москіти не дають дихати, комарі розносять малярію, так звані кочові мурахи винищують на своєму шляху все живе. Великої шкоди завдає муха цеце, укус якої викликає у людини небезпечну сонну хворобу, а для великої рогатої худоби є смертельним.
Перемінно-вологі ліси з'являються в субекваторіальному поясі. Тут на червоних латеритних ґрунтах ростуть дерева, що скидають листя в сухий сезон. Але періоди скидання листя у різних рослин не збігаються, тому ліс ніколи не буває зовсім оголений.
Савани і рідколісся — це безкраї трав'яні простори з поодинокими деревами і чагарниками, що сформувалися за умов субекваторіального клімату. У рослинному покриві переважають високі, іноді заввишки до 5 м, трави. Характерні також поодинокі дерева — баобаби і акації з плоскою кроною-зонтиком. Густий трав'яний покрив не встигає розкластися за сухий сезон, тому в ґрунті нагромаджується перегній, що забарвлює його в червоно-бурий колір.
У савани два кольори — яскраво-зелений у сезон дощів і бурожовтий у сухий сезон, коли майже всі дерева скидають листя, а трави вигорають під пекучим сонцем. Напередодні сезону дощів савани часто спалахують, як порох. Значна частина сучасних саван виникла на місці лісів, що зникли внаслідок діяльності людини.
Густі соковиті трави саван дають притулок та їжу великій кількості травоїдних, у тому числі найрізноманітнішим антилопам — від карликових, зростом у півметра, до величезних антилоп. Великими стадами блукають газелі, буйволи, зебри.
Біля водоймищ зустрічаються жирафи, носороги, слони, бегемоти. Багато в савані хижаків. Це лев), гепард — найпрудкіший серед тварин, а також шакали і гієни (мал. 80). У річках і озерах водяться крокодили.» Дуже багато плазунів: ящірок, змій, хамелеонів.
У савані безліч птахів. Найбільший — африканський страус, що втратив здатність літати. Довгоногий птах-секретар полює на плазунів, зокрема на змій. Особливо численні чаплі, фламінго, марабу, пелікани. Біля водоймищ вони утворюють величезні пташині колонії.
Часто в савані можна натрапити на термітники — багатометрові міцні земляні споруди термітів — комах, що живляться деревиною.
Пустелі та напівпустелі розташовані здебільшого в тропічних поясах. Найбільшу площу вони займають у Північній Африці.
Тут протягом року переважає сухе тропічне повітря. Річна кількість опадів скрізь менша за 100 мм. Дощі бувають здебільшого у вигляді злив. Трапляється, що річна норма випадає за кілька годин, а потім упродовж багатьох років опадів зовсім не буває. Висока температура зумовлює велику випаровуваність, низьку відносну вологість.
За умов тропічного пустельного клімату, коли температура вночі становить менш як +10°С, а вдень перевищує +50°С у тіні, гірські породи швидко руйнуються, перетворюючись на купи каміння та піску. Внаслідок вивітрювання формуються різні типи пустель. Більшу частину Сахари та пустелі Наміб займають кам'янисті пустелі. Крім них тут є піщані, а також глинясті пустелі.
Пустельні тропічні ґрунти в умовах сухості і майже відсутності рослинного покриву слабо розвинуті і часто засолені.
Біля джерел і в долинах річок, там, де близько до поверхні підходять підземні води, розвивається багата рослинність — пальми, різні чагарники. Тут селяться люди. Такі місця називають оазисами. Найбільший оазис у світі — долина Нілу.
Головна рослина оазисів — фінікова пальма. Смачні та поживні плоди пальми йдуть у їжу, сік — для виготовлення напоїв, деревина — для будівництва, а листям дерев укривають дахи помешкань. З кожного дерева щорічно збирають близько 100 кг плодів. Африка дає 40% світового виробництва фініків.
До життя в пустелях пристосувалися тварини. Так, антилопи і газелі долають сотні кілометрів у пошуках води. Хижаки — гієна, шакал, лисиця-феньок, гепард — вологу дістають з їжі. Черепахи, ящірки та змії можуть довго обходитися без води, ховаючись у норах.
У пустелях багато птахів: страуси, дрофи, жайворонки. Небезпечні для людини укуси отруйних павукоподібних — скорпіона та фаланги. Величезні зграї саранчі інколи повністю знищують посіви сільськогосподарських культур.
Вічнозелені твердолисті ліси і чагарники, які формуються в умовах середземноморського типу клімату на коричневих грунтах, добре пристосувалися до сухого літа. Вони мають тверде листя та колючки, що випаровують мало вологи. Тут ростуть африканські види дуба і бука, дика маслина, суничне дерево, карликові пальми. Найцінніші породи дерев, наприклад, ліванський кедр, вирубані, а на їх місці нині ростуть чагарники.
У горах Африки чітко простежується висотна поясність: з підняттям угору ліси змінюються саванами, які ще вище поступаються лукам. На вершинах гір, розташованих навіть на екваторі, лежать багаторічні сніги.
З метою збереження органічного світу на материку створені національні парки — це природоохоронні території, де поряд з науковою діяльністю має місце обмежений туризм. До відомих національних парків Африки належать Серенгеті з численними табунами копитних, вулканічний кратер Нгоронгоро, парк Кіліманджаро.

Природні країни. Особливості будови земної кори і рельєфу зумовлюють формування на материку великих рівнинних і гірських природних країн: Атлаські гори, Сахара, Судан, Западина Конго, Східноафриканське плоскогір'я, Південноафриканське плоскогір'я і Мадагаскар.
Атлаські гори — система хребтів середньої висоти, що простягаються в широтному напрямі вздовж Середземного моря. Сучасна сейсмічність узбережної смуги свідчить про те, що формування цієї гірської системи триває.
Атлаські гори є своєрідною природною межею між пустелею Сахара і Середземномор'ям. Клімат північних схилів гір типово середземноморський. Саме тут були колись вічнозелені твердолисті ліси і чагарники. Господарська діяльність людини (вирубування лісів, надмірне випасання худоби) призвела до знищення природної рослинності.
Внутрішні хребти і плато значно вищі, ніж північні. Тут розташована гора Тубкаль — найвища вершина Атлаських гір (4165 м). Клімат цієї частини гір більш континентальний, характеризується значними коливаннями річної температури та сухістю. Високо в горах зафіксований абсолютний мінімум температури на материку – -20°С. Сніг тут лежить близько п'яти місяців. Влітку, коли з Сахари дме вітер-суховій, температура підвищується до +50°С і вище.
У таких умовах утворилися справжні кам'янисті напівпустелі з розрідженою трав'янистою рослинністю. Характерною рослиною є ковила альфа, з якої виробляють цінні сорти паперу, і тому її вирощують на плантаціях.
Сахара — одна з найбільших природних країн Африки. Площа її становить майже третину площі материка.
Окремі ділянки фундаменту давньої платформи у Сахарі значно підвищені і являють собою гірські масиви висотою 3000 м, а вулкан Емі-Кусі на нагір'ї Тібесті — 3 415 м. Більшу частину площі Сахари вкривають кам'янисті та глинясті пустелі.
Хмари в пустелі — рідкісне явище. Більша частина Сахари одержує за рік менш як 50 мм опадів. Незначна хмарність зумовлює велику кількість сонячної радіації та високі температури. Сахара — одна з найжаркіших пустель світу.
В липні середня температура повітря становить близько +37°С, а взимку — не менш ніж +10°С. Саме в Сахарі міститься так званий Полюс тепла планети. На півночі пустелі зареєстрована температура повітря +57,8°С, а температура ґрунту подекуди досягала +82,5°С. Для Сахари характерні значні добові коливання температур, на ґрунті вони можуть становити навіть 70°С.
Дуже бідна рослинність Сахари на околицях пустелі знищується внаслідок перевипасу худоби. Ось чому Сахара неухильно наступає на савани, в деяких місцях зі швидкістю 1 км на рік.
Великі простори на південь від Сахари, що простягайся від Атлантичного океану до Ефіопського нагір'я, називають Суданом.
Судан — це савана з трав'яним покривом, який вигорає у посушливий період, що триває більш як півроку. Серед високих, близько 1,5 м, трав трапляються акації, молочаї, олійне дерево. Як і баобаб, вони мають товсту кору і можуть протистояти щорічним пожежам, які африканці здавна влаштовували з метою підвищення врожайності культур. Адже попіл трав'яного покриву удобрює ґрунт. Через кілька років його родючість падає, і селяни переходять на нову ділянку. Таке ведення господарства називається підсічно-вогневим землеробством.
Територія Судану здавна використовувалась як пасовища. Перевипас худоби, пожежі та катастрофічні посухи, які іноді тривають близько 5 років, порушили нестійку рівновагу в природних комплексах. Почався процес швидкого опустелення.
Западина Конго розташована у прогині давньої платформи, фундамент якої похований під потужними наносами річок і озер. Краї природної країни підвищені й утворюють уступи, з яких спадають численні водоспади на річці Конго та її притоках.
За картою атласу визначіть і охарактеризуйте тип клімату в Западині Конго.
Клімат країни сприяв утворенню величезного за площею басейну річки Конго, де знаходяться найбільші в Африці масиви гілей. Окремі їх райони й досі недоторкані.
У Високій Африці розташоване Східноафриканське плоскогір'я. Його ще називають країною Великих розломів і Великих озер.
Будова поверхні плоскогір'я характеризується чергуванням великих плато, що часто вкриті лавою, та високих вулканічних конусів з глибокими долинами-грабенами. Так, вулкани Кіліманджаро і Кенія мають висоту понад 5 000 м, а неподалік – озеро Танганьїка, дно якого розташовано на глибині ледь не 1,5 км, глибина улоговини іншого великого озера — Ньяса сягає 726 м.
Клімат цієї природної країни — субекваторіальний, але різноманітний рельєф у межах Східноафриканського плоскогір'я зумовлює різноманітність ґрунтово-рослинного покриву. На плато та нагір'ях Східної Африки переважають савани, тропічні рідколісся. В долинах, біля підніжжя вулканічних гір, де випадає багато опадів, ростуть вологі екваторіальні ліси. З підняттям угору окремі гаї чергуються з ділянками саван. На висоті 1700 м із зниженням температури переважають мішані ліси, які змінюються поясом бамбукових заростей, а потім гірськими луками. Вершини гірських масивів укриті багаторічними снігами і льодовиками.
На Східноафриканському плоскогір'ї надзвичайно багатий тваринний світ. Тут можна побачити майже всіх африканських тварин.
Крім схарактеризованих природних країн на материку є й інші. Так, у Південній Африці розрізняють Південноафриканське плоскогір'я і Мадагаскар.

 

Базове джерело: Пестушко В. Ю., Сасихов В. О., Уварова Г. Є. Географія світу: підручник для 7 класу середньої школи. - К. : Абрис, 1995. - 288 с.: іл.

Останні матеріали розділу "Фізична географія"

Географічне положення, кордони України

Україна є однією з найбільших держав Європи — її площа становить 603,7 тис. квадратних кілометрів. З...

Предмет фізичної географії України

Предметом фізичної географії України є її природні (фізико-географічні) умови та природні ресурси. В...

Природоохоронна діяльність в Україні

Відносини в галузі охорони і використання територій і об'єктів природно-заповідного фонду, відтворен...

Природно-заповідний фонд України

Природно-заповідний фонд України — ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти як...

Несприятливі фізико-географічні процеси і явища на території України

До несприятливих фізико-географічних процесів, що відбуваються на території України, належать ерозія...

Фізико-географічне районування України

У межах географічної оболонки сформувалися різноманітні і неоднакові за розмірами природні (фізико-г...

Природні комплекси України

Природні комплексиПід час вивчення окремих компонентів природних умов України постійно зверталася ув...

Географічна наука