Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Гідросфера

Найпоширеніший мінерал на Землі — вода. Мінерал, без якого неможливе життя. В складі всіх живих організмів переважає вода. Вона повсюди. Утворившись у глибинах Землі, вода вкрила три чверті земної поверхні. Солона й прісна, прозора й каламутна, рідка, тверда та у вигляді пари, вона в нас і навколо нас. Річки й озера, джерела й криниці, болота й льодовики, хмари й водяна пара, моря й океани — все це складові частини водної оболонки Землі, або гідросфери.
З-поміж усіх планет Сонячної системи лише Земля має такі запаси води. Людство використовує її з часів свого зародження і донині. Давай розглянемо, що ж являє собою гідросфера, з яких частин складається, як впливає на природу нашої планети, як змінює її, як ми, люди, користуємося величезним багатством Землі. Чи розумно? Чи бережемо його?
Більша частина Землі вкрита водою. Блакитні кольори морів і океанів на глобусі становлять Світовий океан — основну частину гідросфери, в якій зосереджено 96,5% всієї води планети. Материки — лише величезні острови, що з усіх боків омиваються океанами. 3,5% води планети припадає на води суходолу: річки, озера, болота, підземні води, льодовики, багаторічну мерзлоту. Порівняно небагато води постійно міститься в атмосфері — водяна пара, хмари, опади.

Вода — особлива речовина

Вода — особлива речовина, що має певні властивості. Вона може перебувати в трьох станах і переходити з одного стану в інший: у твердому (при температурі нижче від 0°С), у рідкому (при температурі від 0° до 100 °С), газоподібному (при температурі вище від 0°С — у вигляді водяної пари). Завдяки цій властивості в природі відбувається світовий кругообіг води — безперервний процес переміщення води з Світового океану на суходіл через атмосферу і з суходолу — знову в Світовий океан. Розрізняють малий (океан-повітря-океан) і великий (океан-повітря-суходіл-океан) кругообіг. Основною причиною утворення кругообігу води в природі є різниця температури повітря та сила тяжіння. Внаслідок цього вода змінює свій стан: нагріваючись, випаровується з поверхні Землі, охолоджуючись в атмосфері, конденсується, а далі утворюються хмари і випадають опади, які потім знову випаровуються. Так відбувається кругообіг води.
Вода, як і решта речовин Землі, при нагріванні розширюється, а при охолодженні стискається, але лише до температури +4°С, при дальшому охолодженні вона починає розширюватися. Тому, перетворюючись у лід, вода збільшується в об'ємі більш як на одну третину. Ця властивість води має велике значення при вивітрюванні. Замерзаючи в тріщинах гірських порід та розширюючись, вона руйнує їх. Отже, ця властивість води призводить до руйнування гірських порід та зміни рельєфу земної поверхні.
Вода — розчинник. Та не всі речовини вона розчинює. Пісок і глину, наприклад, вона тільки розмиває. Повністю розчиняються у воді різні солі, вапняки, гіпс. Завдяки цій властивості води в розчинних породах утворюються пустоти, з'являються лійки й провали на поверхні земної кори, ідуть під землю річки й озера. Більша частина солей, розчинених у річках, озерах, підземних водах, стікає разом з водою в Світовий океан. Отже, вода Світового океану містить у собі набагато більше розчинених солей, ніж води суходолу. Води, яка не містить у собі солей, у природі не буває. її можна одержати лише в лабораторних умовах.
Вода має здатність нагріватися і охолоджуватись. Температура — одна з найважливіших характеристик води. Вона змінюється залежно від географічної широти місцевості, пори року, глибини. Крім того, вода має щільність, прозорість та інші властивості.

Води суходолу

Річки

На суходолі вода знаходиться практично скрізь. Навіть у пустелях, де немає постійних водойм на поверхні, вода трапляється на великій глибині. Воду утримують льодовики гір, багаторічна мерзлота Сибіру, вода є в атмосфері. Та найчастіше, говорячи про води суходолу, ми маємо на увазі річки, озера, болота. Людина навчилася створювати водойми на суходолі. Рукотворні річки — канали, водосховища. Річки, озера, болота, підземні води, льодовики, багаторічна мерзлота та штучні водойми — все це води суходолу.
У далекому минулому річки були головними шляхами сполучення. Уздовж берегів оселялися люди, виникали міста. Річки завжди були вірними помічниками людини. Води річок несли на собі човни та кораблі, обертали колеса водяних млинів, у річках напували коней, ловили рибу, по них сплавляли ліс. У наші дні річки набули ще більшого значення. На них збудовані електростанції, вода використовується для зрошення полів, для роботи фабрик і заводів. Річки дають питну воду містам.
Річка та її частини. Річка — це природний водний потік, що протікає в зниженнях рельєфу, створених її рухом.
Кожна річка має свій витік та гирло (пригадай, що означають ці поняття). Витоком річки може бути озеро, болото, джерело, а в горах — льодовики. Будь-яка річка тече по звивистому заглибленню, яке простягається від витоку до гирла. Це — річкова долина. За зовнішнім виглядом вона нагадує великі сходинки. Частина долини, що зайнята водним потоком постійно, називається річищем. Долини рівнинних річок широкі, звивисті. Гірські річки мають глибокі вузькі долини, які часто захаращені великим камінням. Та частина річкової долини, що заливається водою в період повені, називається заплавою. В Україні заплави річкових долин заливаються водою навесні, під час танення снігів. Вище заплави розташовані тераси, що колись були заплавами. Це сліди діяльності вод річок в час, коли річкова долина була мілкішою. Тераси — частини річкової долини, які ніколи не заливаються водою.
Кожна річка має притоки, які, як правило, коротші за головну річку.
Найбільша річка нашої держави Дніпро на території України приймає близько 1020 приток. Головна річка з усіма притоками утворює річкову систему. Територія, з якої річка збирає свої води, називається басейном річки. Басейни сусідніх річок відділені один від одного вододілом.
У місцях виходів твердих гірських порід, які перетинають шлях річки, утворюються пороги. Особливо багато порогів на гірських річках, де річище складене твердими породами, а швидкість течії велика.
Пороги дуже заважають судноплавству. Були вони і на Дніпрі, між Дніпропетровськом і Запоріжжям. В цьому районі, де на поверхню виходять гранітні породи, налічувалось 9 великих порогів. У 1932 році нижче від порогів було збудовано греблю Запорізької ГЕС висотою з дев'ятиповерховий будинок. Вода затопила пороги, і вони тепер не заважають судноплавству.
Якщо на шляху річки трапляється великий виступ, складений твердими породами, утворюється водоспад. Найбільше їх у горах. Найвищий водоспад у світі — Анхель у Південній Америці. Його висота 1054 м. Є водоспади в Українських Карпатах і в Кримських горах.
Живлення та режим річок. Особливість річки — постійний рух води. Коли припиняється живлення річки, тобто поповнення річища водою, вона пересихає. Річки живляться дощовою водою, талими водами снігу та льоду, підземними водами. Більшість річок мають мішане живлення з переважанням одного з джерел живлення. Наприклад, Дніпро взимку, коли вкривається кригою, живиться підземними водами, навесні — талими, влітку й восени — дощовими і підземними. У зв'язку з цим кількість води в річці змінюється за сезонами. Зміни рівня річки протягом року називають режимом річки. Найвищий рівень води в річці, який наступає щороку в певний час, називають повінню. Вона настає після танення снігу навесні або внаслідок танення льоду і снігу в горах влітку, після дощів протягом тривалого проміжку часу.
Найнижчий рівень води в річці — межень. Він буває в період, коли річка живиться лише підземними водами.
На річках, що протікають по території, де відбувається зміна холодної та теплої пори року, в тому числі й в Україні, взимку спостерігається льодостав — період нерухомого льодового покриву на річці.
Особливий режим мають річки Українських Карпат. На них часті паводки — раптові підйоми рівня води в будь-який час року, викликані випаданням дощів та посиленим таненням снігу.
Більшість річок нашої країни має мішане живлення з переважанням снігового. Повінь у них настає навесні, межень — улітку, льодостав — узимку. В посушливі роки влітку найнижчий рівень води мають річки півдня України. Окремі з них, у тому числі й річки Криму, часто пересихають.
Робота річок. Річки — одна з могутніх зовнішніх сил Землі. Як усі зовнішні сили планети, вони виконують три види роботи в природі: руйнування, перенесення та відкладення гірських порід. Руйнівна робота річок називається річковою ерозією.
У ході цієї діяльності річка розмиває, розширює й поглиблює річкову долину, і чим більший нахил поверхні, по якій тече річка, тим швидше йде процес ерозії. Тому гірські річки мають глибокі та вузькі річкові долини, а рівнинні, де похил менший, — неглибокі річкові долини. По всій течії річки відбувається перенесення твердих частинок, які відкладаються на завороті річок, а в окремих річках у гирлі, утворюючи дельту. Дельта — рівнина в гирлі річки, створена наносами й прорізана безліччю рукавів і протоків. Дельта постійно наростає і висувається в море. Найбільшу дельту на Землі має річка Амазонка (Південна Америка). Її площа 100 тис. кілометрів, що становить 1/6 території України. Річки України, впадаючи в Чорне та Азовське моря, не утворюють великих дельт.
Воду річок використовують для поливу полів. Особливо в тих районах, де випадає мало дощів і бувають посухи. Наприклад, на півдні України. Для цього будують зрошувальні канали. Найдовший такий канал в Україні — Північнокримський, який подає дніпровські води на поля Криму і на господарські потреби міст та сіл. Крім зрошувальних, є транспортні канали. Наприклад, Суецький, що з'єднує Середземне море з Червоним. Він набагато скоротив шлях з Європи в Східну Африку та Азію. Панамський канал з'єднує два океани — Тихий та Атлантичний.

Озера й водосховища

Озеро — природна заглибина на суходолі, заповнена водою.
Всі озера Землі займають 1,8% площі суходолу. Їх — мільйони, від маленьких — площею в кілька квадратних метрів, до велетнів, як Каспійське та Аральське.
Утворення озер починається з заповнення водою озерної улоговини, походження якої часто визначає форму та величину озера. За походженням улоговин розрізняють озера тектонічні, залишкові, льодовикові, лиманні тощо. Тектонічні — утворюються в місцях розломів та опускань земної кори. Їх улоговини, як правило, вузькі, довгі, глибокі. Прикладом такого озера є Байкал — найглибше в світі (1620 м). Залишкові — залишки давніх морських басейнів, які зникли мільйони років тому. Наприклад, Каспійське, Аральське моря-озера. Льодовикові — улоговини яких виорані давніми льодовиками на півночі Євразії та Північної Америки. Це озера звичайно неглибокі, наприклад озера Фінляндії. Загатні — що виникли після перегородження долини гірської річки брилами, які обвалилися з гір. До загатних належить озеро Синевір в Українських Карпатах. Лиманні, які відділяють піщаними косами узбережні ділянки моря. Їх багато на півдні України, на узбережжі Чорного і Азовського морів. Найбільше — озеро Сасик (Кундук).
За водним режимом озера поділяються на стічні, з яких витікають річки, і безстічні, з яких жодна річка не витікає. Безстічні озера — солоні, оскільки вода з їх поверхні випаровується, а солі, принесені річками, залишаються. Дуже солоні озера називають мінеральними, де солі не тільки розчинені у воді, а й випадають у вигляді осаду на дно.
Більшість озер прісні. Вода в них проточна, і солі річок вимиваються в океани та моря.
У господарській діяльності озера використовуються як шляхи сполучення, в риболовному промислі, для водопостачання промислових і сільськогосподарських підприємств. У солоних озерах добувають кухонну сіль та іншу сировину. Лікувальні грязі деяких соляних озер півдня України зцілюють нервові захворювання, хвороби суглобів, сприяють швидкому зростанню кісток. Озера, як і річки, потребують охорони. Скидання промислових вод, отрутохімікатів, нафтопродуктів, забруднення вод побутовими відходами людської діяльності поставили багато великих і малих озер світу на межу загибелі.
Поряд з природними водоймами — озерами людина створила для своїх потреб штучні — водосховища. Їх споруджують, будуючи поперек долини річки греблю. Водосховища змінюють природу не лише річок, на яких вони побудовані, а й навколишніх територій. Вони регулюють рівень води в річці протягом року, воду їх використовують для зрошування. Проте при створенні водосховищ слід враховувати не лише користь, а й негативні наслідки: затоплення родючих земель, розмивання берегів, зміну рівня ґрунтових вод тощо.

Болота

Озера, як і люди, народжуються, старіють, умирають. Але їх життєвий шлях незрівнянно довший людського. Він вимірюється тисячами років. У молодому озері вода чиста й прозора. Проходить час. На дні відкладається мул, пісок, рештки рослин. Озеро міліє. Підводна рослинність змінюється надводною, вологолюбною, що вкриває всю його поверхню. Озеро стає болотом. Проте болота виникають і за інших умов, внаслідок заболочування суходолу.
Болото — надмірно зволожена ділянка суходолу з шаром торфу не менш як 30 см. При меншій товщині торфу території називаються заболоченими землями. Болото містить лише 5-10% сухої речовини, решта — вода.
Болота поділяються на низинні, верхові та перехідні. Вони розрізняються за джерелами живлення і характером рослинності. Низинні болота утворюються в долинах річок, на берегах озер. Живляться підземними водами. З рослин переважають осока, очерет, хвощі, плавуни та інші вологолюбні рослини, з дерев — вільха. В Україні найбільш поширені низинні болота в Поліссі. Верхові болота розміщуються на вододілах річок, живляться атмосферними опадами. Рослинність бідна, здебільшого — різні мохи. Багато верхових боліт у районах з великою кількістю опадів — у тайзі, тундрі. Перехідні болота займають за характером живлення та рослинності проміжне положення.
Раніше вважалося, що болота — це "хворобливі лишаї" на тілі Землі, які не можна було використати у господарстві. Багато з них осушувалося. Це призводило до обміління річок, уповільнення росту дерев, загибелі птахів і звірів, зникнення цінних ягід, зниження рівня води в колодязях. Тепер зрозуміло, що болота відіграють роль губки, що накопичує воду при її надлишках і віддає під час посух. Вони є фільтрами, які очищають воду річок і струмків. Настав час створити заповідники, де зберігалась би рослинність і тваринний світ боліт, запаси води в яких виручали б людину в посушливий період.

Підземні води

Утворення підземних вод. Вода, що міститься в порожнинах, тріщинах, порах гірських порід у верхніх шарах земної кори, називається підземною. Вона утворюється від просочування вод атмосферних опадів.
Гірські породи відрізняються одна від одної за певними властивостями. Найголовніша властивість — здатність пропускати воду. Легко пропускають воду пісок, гравій, галька. Вони — водопроникні. Затримують воду глина, пісковик, глинястий сланець, граніт. Ці породи — водотривкі. Земна кора складається з водопроникних та водотривких шарів (пластів) гірських порід, що чергуються. Вода, просочуючись униз, заповнює проміжки водопроникної породи, утворює водоносний шар. Водоносних шарів в одній місцевості може бути кілька на різних глибинах.
Види підземних вод. За умовами залягання підземні води поділяються на верховодку, грунтові води та міжпластові. Верховодка — сезонна вода, що залягає на першому від поверхні шарі водотривких порід. Вона в посушливий період року випаровується.
Ґрунтові води лежать суцільним шаром недалеко від поверхні і можуть рухатися по водотривкому шару. їх рівень то підвищується, то знижується залежно від кількості опадів. Використовуються в побуті (колодязі) та для зрошення. Міжпластові води лежать у водоносних шарах між двома водонепроникними шарами. Їх рівень постійний, вода чиста, перебуває в русі по нахилу водотривкого шару. Міжпластові води, що залягають у ввігнутих шарах порід під постійним тиском, називаються артезіанськими. Якщо в цьому місці пробурити свердловину, то вода сама буде виливатися на поверхню або навіть фонтанувати.
Підземні води в річкових долинах, ярах, балках можуть виходити на поверхню, утворюючи джерела.
На великих глибинах підземні води часто містять у собі розчинені солі та гази. Такі води називаються мінеральними, їх використовують з лікувальною метою. Підземні води з температурою вище 20°С називаються термальними. Вони перебувають на великих глибинах або в районах вулканічної діяльності, де виходять на поверхню у вигляді гарячих джерел або гейзерів. (Пригадай причини, що пояснюють утворення термальних вод.)
Робота підземних вод. Підземні води проводять велику роботу в товщі земної кори. Розмиваючи і розчиняючи осадові породи, вони утворюють підземні печери, озера, річки (карсти), підходячи близько до поверхні, сприяють виникненню оазисів у пустельних районах.
Підземні води викликають і катастрофічні явища, такі, наприклад, як зсуви, особливо поширені на схилах річок (район Києва) і морів (район Одеси, Ялти). Тіло зсуву повільно просувається схилом, ковзаючи по шару вологої глини під дією сили тяжіння. Зсуви руйнують дороги, будови, знищують сільськогосподарські угіддя. Для запобігання зсувів укріплюють схили, садять дерева, відводять грунтові води.

Льодовики та багаторічна мерзлота

Утворення льодовиків. Льодовик — це скупчення багаторічного прісного льоду на суходолі. В далекому минулому, кілька сотень тисяч років тому, природні умови в Україні були такими, як в Антарктиді або в Гренландії тепер. Тільки на Кримському півострові було трохи тепліше, ніж нині на узбережжі Північного Льодовитого океану. Сніг, що випадав на земну поверхню, не встигав танути, товща його з кожним роком зростала і під власною вагою він перетворювався в лід. Льодовики покривали північ Євразії, в тому числі значну територію України. То була льодовикова епоха. Подібних наступів льодовика на материки було кілька. Льодовикові епохи змінювались міжльодовиковими. Ми живемо в післяльодовикову епоху.
Нині льодовики займають тільки 11% суходолу. Вони збереглися у високих горах та за Полярним колом. Материк Антарктида покритий льодом товщиною близько 4 км. У ньому міститься майже 90% льоду всієї земної кулі.
Високо в горах температура повітря набагато нижча, ніж біля підніжжя. На певній висоті вона рідко піднімається вище 0°С. Сніг нагромаджується і перетворюється в лід. Тому вершини високих гір вкриті льодовиками і снігами. Висота, на якій вони утворюються, на різних широтах різна.
Лінія, вище якої снігу випадає більше, ніж встигає розтанути, називається сніговою лінією. Вона є нижньою межею утворення льодовиків. На різних широтах снігова лінія лежить на різній висоті, від кількох сот метрів — в полярних широтах до 4500 м — у районах екватора. В горах України немає льодовиків.
Гірські та покривні льодовики. Льодовики, що вкривають вершини, схили і долини гір вище снігової лінії, називаються гірськими. У них довгі льодові язики, в які, як у річку, впадають льодовики-притоки. Рекордсменом щодо довжини є льодовик Беринга на Алясці в Північній Америці, завдовжки 220 км.
Льодовики, що мають велику товщу (близько 4 км), приховують нерівності рельєфу і вкривають великі площі, називаються покривними. Покривними є льодовики Антарктиди й Гренландії. Покривні льодовики під дією сили тяжіння сповзають у навколишні води морів та океанів, відколюються й утворюють величезні брили льоду — айсберги, що дрейфують в океані. Вони досягають величезних розмірів — до кількох десятків кілометрів завдовжки і близько 200 м заввишки. До 90% об'єму айсберга перебуває під водою.
Робота льодовиків та їх використання людиною. Льодовики постійно рухаються під дією сили тяжіння, пластичності льоду. Вони, як і всі зовнішні сили Землі, руйнують, переносять і відкладають гірську породу. Руйнування відбувається під час руху льодовика вниз схилами гір або загальним нахилом поверхні. Льодовик ніби виорює верхній пухкий шар земної поверхні, згладжує і шліфує породи, вирівнює рельєф. Рухаючись, він переносить величезну кількість уламків гірських порід — гальку, гравій, пісок. Нижче снігової лінії, де починається танення льоду, відбувається відкладання уламків породи у вигляді пасом та валів, які створюють льодовикові форми рельєфу. Вода льодовиків, що тануть, переносить дрібніші частинки гірських порід на великі відстані.
У льодовиках законсервовано велику кількість прісної води. Гірські льодовики влітку живлять річки.
Багаторічна мерзлота. Понад сто років тому на урвистому березі річки Індигірки, що протікає в північно-східній частині Євразії, мисливець-евенк знайшов величезну волохату голову і два великих ікла, схожих на бивні слона. Чутка про цю знахідку дійшла до Петербурзької Академії наук. Виряджена в далеку тундру експедиція знайшла вже обгризені собаками туші та жмутки шерсті. Це були залишки мамонта. Пізніше такі знахідки стали частими. Трупи тварин добре збереглися, хоча й пролежали в землі десятки тисяч років. Зберегла залишки мамонтів багаторічна мерзлота — шар мерзлої землі, що постійно має температуру, нижчу від 0°С.
Багаторічна мерзлота утворилася в льодовикову епоху, де територія земної поверхні не була вкрита льодом, а середньорічні температури були дуже низькими. Вона збереглася в тих районах, де й нині середньорічні температури повітря від'ємні. Потужність шару мерзлоти різна — від кількох метрів до кілометра. Іноді в районах багаторічної мерзлоти на глибині кількох метрів трапляються товщі льоду близько до 60 м. Його називають викопним льодом.
Особливо поширена багаторічна мерзлота в Північній півкулі. В Північній Америці та Євразії вона займає 25% площі. Багаторічна мерзлота сприяє утворенню верхових боліт, оскільки відіграє роль своєрідного водотривкого шару. Вона не заважає росту дерев, однак їх коріння не йде в глибину землі, а розгалужується в різні боки.
У районах поширення багаторічної мерзлоти, де верхні шари землі розтають улітку, часто бувають осідання та здуття окремих ділянок поверхні. Це явище ускладнює спорудження будинків та шляхів.

Світовий океан

Світовий океан та його частини

Світовий океан — виняткове творіння природи, колиска життя на Землі, комора різноманітних ресурсів. Він становить основну частину гідросфери, вкриваючи 71% поверхні нашої планети. Залежно від будови дна, обрисів берегів материків, розташування груп островів, руху вод у Світовому океані виділяють океани, моря, затоки, протоки.
Океани. Океан — найбільша частина Світового океану, обмежена материками. На Землі умовно виділяють чотири океани. Межами океанів є береги материків, і лише у південних широтах їх межами прийнято вважати лінії меридіанів від крайніх точок материків. Найбільший з океанів — Тихий, площа якого становить 1/3 загальної поверхні земної кулі. В ньому розташована найглибша западина світу — Маріанський жолоб (-11022 м).
Атлантичний океан — другий за площею, становить 1/4 площі Світового океану. Зі сходу він омиває береги Північної і Південної Америки, з заходу — береги Європи і Африки.
Індійський океан — третій. Його розміри становлять лише 1/5 частину Світового океану. Проте на його площі можна розмістити пів Євразії.
Північний Льодовитий океан — найменший за площею і наймілкіший. Він становить 1/20 площі Світового океану. Його межі проходять по північних узбережжях Євразії і Північної Америки.
Моря, затоки і протоки. Море — це частина океану, яка більш-менш відособлена від нього ділянками суходолу, групами островів або підвищенням дна. Море відрізняється від океану, до якого воно входить, температурою і солоністю води, течіями та іншими ознаками. Історично назви морів збереглися і за двома величезними озерами світу — Каспійським та Аральським, хоч вони й не сполучаються з Світовим океаном.
Розрізняють моря внутрішні й окраїнні. Внутрішні — це ті, що глибоко вдаються в суходіл і сполучаються з Океаном однією або кількома протоками. Наприклад, Азовське, Чорне, Середземне. Окраїнні моря — це ті, що трохи вдаються в суходіл і відділяються від океану островами, півостровами і нерівностями дна. Наприклад: Берингове, Баренцове.
Затока — частина моря, океану (іноді річки, озера), що глибоко вдається в суходіл. Наприклад: біля берегів України — Одеська затока, в західній частині Європи — Біскайська, на півдні Євразії — Бенгальська.
Протока — порівняно вузька смуга води, що розділяє які-небудь ділянки суходолу і сполучає суміжні водні басейни або їх частини. Наприклад, Берингова протока відділяє Євразію від Північної Америки і сполучає два океани — Тихий і Північний Льодовитий. Керченська протока відділяє Керченський півострів від Таманського і сполучає Азовське і Чорне моря.
Суходіл в Океані. В безкрайніх просторах Світового океа¬ну розкидані різні за своїми розмірами ділянки суходолу — це материки і острови. Материк — величезна ділянка суходолу, що з усіх або майже з усіх сторін оточена морями або океанами. (Відшукай на карті всі материки.) Острови — порівняно невеликі ділянки суходолу, з усіх боків оточені водою. Якщо острови розташовані групою недалеко один від одного, то таку групу називають архіпелагом. Найбільший острів — Гренландія. Він за територією в 3,5 раза більший за Україну. За утворенням острови поділяються на: материкові, вулканічні і коралові. Материкові — це частини материка, що відділились внаслідок руху земної кори. Розташовані в основному на материковому шельфі. Наприклад, острів Мадагаскар. (Відшукай його на карті.) Вулканічні — утворилися внаслідок виверження вулканів на дні морів і океанів. Вони невеликі за розмірами, розміщуються групами, в рельєфі відрізняються підвищеними конусами вулканів. До них належать Гавайські, Курильські та інші острови Тихого океану. Коралові острови складені вапняковими скелетами коралових поліпів — найдрібніших тварин, що живуть у тропічних частинах океанів. Вони утворюються на мілководді (до 50 м) між 30° пн.ш. і 30° пд.ш., там, де можуть розвиватись поліпи. Найбільша коралова споруда в світі — Великий Бар'єрний риф біля східних берегів Австралії. Якщо кораловий острів має форму суцільного або розірваного кільця, його називають атол.
Півострів — ділянка суходолу, оточена з трьох боків водою, а з четвертого з'єднана з суходолом. Найбільшим півостровом у світі є Аравійський. На його території могло б розміститися майже п'ять територій України. В Україні найбільший півострів — Кримський.

Рухи води в Океані

Розрізняють кілька видів рухів води в морях і океанах: вітрові хвилі, цунамі, припливи й відпливи, течії. Розглянемо причини виникнення кожного з них.
Вітрові хвилі. В 1933 році в Тихому океані моряки американського судна "Рамапо" спостерігали хвилю висотою 34 м. Причиною її виникнення став сильний штормовий вітер. У більшості випадків висота вітрових океанічних хвиль досягає 4-5 метрів.
При утворенні хвилі маса води не рухається горизонтально, змінюється лише вертикальний рівень водної поверхні. В одних місцях пориви вітру ніби вдавлюють її, утворюючи улоговину хвилі, в інших — поверхня підіймається у вигляді гребеня. З посиленням швидкості вітру на гребенях хвиль з'являється біла піна — баранчики. Висота хвилі збільшується, а сильний вітер ніби загинає верхівки гребенів хвиль. Вітер слабне, і хвилі змінюються брижами — затухаючими низькими частими хвилюваннями. Навіть безвітряної погоди їх можна помітити на гладенькій поверхні Океану.
На межі моря і суходолу вітрові хвилі виконують велику руйнівну та творчу роботу. В одних місцях вони руйнують гірські породи, в інших — відкладають зруйновані частинки, створюючи піщані і галькові пляжі.
Цунамі. На відміну від хвиль, народжених вітром, відомі хвилі цунамі, причиною утворення яких є інші, внутрішні сили Землі.
Припливи й відпливи. Мореплавцям і рибалкам з давніх-давен було відомо, що через кожні шість годин рівень моря змінюється. Воно то наступає на берег, то відступає від нього. Люди використовували це явище. Перед відступом води моряки терміново виходили у відкрите море, щоб спокійно обійти мілини на мілководді. Рибалки чекали відступу води, щоб зібрати рибу з розставлених у попередній відступ сіток. Так чим же викликана ця постійна зміна рівня води в морях і океанах? Усі планети і зорі мають величезне притягання. Чим більше небесне тіло і чим ближче воно розміщується до Землі, тим більший його вплив на нашу планету. Найбільшим і найближчим до Землі тілом є Місяць. Це він впливає на води Океану. Періодичне підняття й падіння рівня води в морях і океанах, що виникає внаслідок притягання водної оболонки Землі Місяцем і меншою мірою Сонцем, називають припливом і відпливом.
Приплив настає, коли Місяць проходить через меридіан даного місця. Те саме відбувається одночасно на протилежному боці Землі. Так, якщо Місяць проходить через нульовий меридіан, то припливи спостерігаються на меридіанах 0° та 180°, відпливи — на 90° обох довгот.
У відкритому морі чи океані припливи і відпливи майже не відчуваються, їх висота досягає 90 см. Слабо вони відчуваються і у внутрішніх морях. Наприклад, висота припливів і відпливів у Азовському та Чорному морях дуже мала — 2-3 см. Найвищий рівень води буває у вузьких затоках відкритого моря чи океану. Наприклад, висота припливів у затоці Фанді на східному узбережжі Північної Америки досягає 18 м. Припливи й відпливи мають велику енергію, яку людина починає використовувати в своїх цілях.
Течії. "В океані є річка. Вона не пересихає і в найсильніші посухи і не виходить з берегів під час найбільшої повені, її береги та ложе з холодної води, а бистрина — з теплої" — так у середині XIX століття писав американський вчений М.Ф.Морі про наймогутнішу в світі теплу океанічну течію Гольфстрім.
Океанічні течії — горизонтальні переміщення величезних мас води в певному напрямі на великі відстані.
Найчастіше океанічні течії виникають під дією постійних вітрів. Такі течії називають вітровими. По обидва боки екватора від 30-х широт до нього дмуть постійні вітри пасати, що виникають у приекваторіальній зоні всіх океанів. Течії, що викликані цими вітрами, дістали назву пасатних. Рухаючись зі сходу на захід, пасатні течії, натрапляючи на береги материків, відхиляються на північ і на південь. При цьому утворюються нові течії.
У помірних широтах ці течії під впливом постійних вітрів і сили обертання Землі відхиляються на схід. Таким чином, на північ і на південь від екватора в смугах 50° північної та південної широти виникає два кругообіги. Вони існують в усіх океанах, крім Північного Льодовитого. У Північній півкулі течії рухаються за годинниковою стрілкою, в Південній — проти.
У Південній півкулі, вздовж берегів Антарктиди, де майже немає суходолу, під впливом постійних вітрів помірних широт та сили обертання Землі утворюється течія Західних Вітрів, сама назва якої свідчить про причини її утворення.
Розрізняють теплі і холодні течії. Якщо температура води в течії вища від температури навколишніх океанічних вод, вона вважається теплою, нижча — холодною. На картах теплі течії позначають червоними стрілками, холодні — синіми.
Течії в океанах істотно впливають на погоду прибережних частин материків. Холодні — знижують температуру і кількість дощів, теплі — підвищують температуру і кількість опадів.
У судноплавстві важливо враховувати силу і напрям течій. У минулому їх використовували як "пляшкову пошту".

Властивості вод Світового океану

Солоність. Вода Світового океану солона. Це пояснюється тим, що за мільйони й мільйони років річки земної кулі виносили з суходолу в Світовий океан величезні маси розчинених у них речовин, у тому числі й солей. Завдяки кругообігу води в природі, вода з Океану випаровувалася, а розчинені в ній речовини випадали в осад і накопичувалися. Вода в Океані ставала дедалі солонішою. Цей процес тривав протягом мільйонів років і продовжується до цього часу.
Кількість грамів речовин, розчинених в одному літрі води, називають солоністю води. Одиниця вимірів солоності води називається проміле (%о). Це тисячна частка цілого на відміну від відсотка (%) — сотої частки цілого. Якщо солоність води менша одного відсотка, то воду називають прісною. Це в основному води суходолу. Солоність вод у морях і океанах становить у середньому 35%о (35 г солі на 1 літр води). Солоність води в різних частинах Світового океану неоднакова. Біля берегів, де в Океан впадають річки або стікають води танучих льодовиків та снігів, — солоність менша (32%о). Одною з малосолоних частин Світового океану є Азовське море (12-14%о), що омиває береги України, а найсолонішим — Червоне море (42%о), яке омиває береги Африки і Азії.
Температура води в Світовому океані змінюється від екватора до полюсів і від поверхні в глибину. Найвища вона у верхніх шарах біля екватора (+27...+28°С). З просуванням на північ і на південь від нього температура постійно знижується. Найменші її значення спостерігаються біля полюсів — близько -2°С. Тому більша частина навколополюсних ділянок Світового океану протягом усього року вкрита кригою і льодом.
Трапляються ділянки водної поверхні, де температура вища або нижча навколишніх вод. Це пов'язано з течіями в Океані.
Температура поверхневого шару води в Океані змінюється протягом доби і відповідно до пори року.
Неоднакова температура у верхніх шарах води біля узбережжя та в центральних частинах океанів. Влітку, дуже нагріваючись, великі ділянки суходолу віддають частину тепла прибережним водам. Взимку материки і великі острови охолоджуються й охолоджують воду. Отже, в центральних частинах океанів температура поверхневого шару води влітку нижча, а взимку вища, ніж біля узбережжя.
З глибиною температура різко знижується лише перші 700 м. Далі вона змінюється значно повільніше — в середньому на 2°С на кожний кілометр, тому що сонячні промені не впливають на глибинні шари води. На глибині понад 4000 м вся вода має однакову температуру — 0°С. Та цього не можна сказати про придонний шар води. В 1960 році було зроблено цікаве відкриття. Батискаф "Трієст" опустився на дно Маріанської западини. Температура води на її дні виявилася +2°С. Нагрівання придонного шару пояснюється тим, що речовина мантії, нагріваючи земну кору (вона тут набагато тонша, ніж на суходолі), передає своє тепло водам Океану. А по тріщинах земної кори піднімаються гарячі води з температурою до 400°С.

Багатства вод Світового океану і людина

Людина ще мало знає про Океан, хоч багатства його відомі давно. Океан здавна годував людей, даючи їм рибу, молюсків, водорості. З морської води добувають сіль. Людина знає, що Океан населяє безліч тварин і рослин. Але й тепер відкриває все нові й нові види мешканців морських глибин.
Біологічні ресурси океану. Всі живі організми, що людина використовує для власних потреб, називають біологічними ресурсами. Залежно від умов існування у Світовому океані виділяють три основні групи живих організмів: планктон, нектон, бентос.
Планктон — організми поверхневого шару води, які пасивно переносяться хвилями і течіями. Це мікроскопічні водорості, дрібні рачки, риб'яча ікра та личинки різних тварин, медузи, бактерії.
Нектон — організми, які живуть у товщі води і активно пересуваються: риби, кальмари, восьминоги, дельфіни, кити, тюлені, черепахи.
Бентос — організми, що живуть на дні моря. Вони ведуть або придонний спосіб життя (водорості, коралові поліпи, губки), або зариваються в ґрунт (морські черви, молюски), або повзають по дну (морські зірки, краби) чи вільно плавають біля дна (камбала, скат).
Мінеральні ресурси Океану. На дні і під дном Океану зберігаються величезні запаси мінеральних ресурсів (корисних копалин). Нині на шельфі Океану добувають нафту, газ, кам'яне вугілля, бурштин, залізні руди, алмази, золото. Почалося освоєння ложа Океану. Тут виявлено великі запаси залізної руди і марганцю, що значно перевищують запаси суходолу. Сама океанічна вода — це рідка руда: 3,5% її становлять тверді мінеральні речовини.
Океан може врятувати людство від загрожуючого водного голоду. В окремих країнах світу опріснюють морську воду, хоч це й дорогий процес (країни Перської затоки, США).
Енергетичні ресурси. Енергія припливів і відпливів використовується людиною для одержання електроенергії. Вже в багатьох країнах світу (Франція, США, Росія, Японія) працюють припливні електростанції (ПЕС). Ще недостатньо використовується енергія хвиль, морських течій, тепла, що виділяється морями й океанами. Це — завдання майбутнього.
Протягом багатьох століть людина використовує багатства Океану. Разом з тим знищуються окремі види тварин, стає менше риби, океанічні води забруднюються відходами виробництва. Нині виникає проблема економного використання багатств Океану, охорони його ресурсів. Для цього укладаються міжнародні угоди, за якими Океан охороняється від забруднення, безконтрольного вилову риби, знищення рідкісних його мешканців. Це — проблема всього людства.

 

Базове джерело: Географія: Загал. географія: Підручн. для 6 кл. серед, шк. — Третє видання / О. Я. Скуратович, Р. Р. Коваленко, Л. І. Круглик.— К.: Зодіак-ЕКО, 2000.

Останні матеріали розділу "Фізична географія"

Географічне положення, кордони України

Україна є однією з найбільших держав Європи — її площа становить 603,7 тис. квадратних кілометрів. З...

Предмет фізичної географії України

Предметом фізичної географії України є її природні (фізико-географічні) умови та природні ресурси. В...

Природоохоронна діяльність в Україні

Відносини в галузі охорони і використання територій і об'єктів природно-заповідного фонду, відтворен...

Природно-заповідний фонд України

Природно-заповідний фонд України — ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти як...

Несприятливі фізико-географічні процеси і явища на території України

До несприятливих фізико-географічних процесів, що відбуваються на території України, належать ерозія...

Фізико-географічне районування України

У межах географічної оболонки сформувалися різноманітні і неоднакові за розмірами природні (фізико-г...

Природні комплекси України

Природні комплексиПід час вивчення окремих компонентів природних умов України постійно зверталася ув...

Географічна наука