Останнім часом я зацікавилась перцепційною географією, а нещодавно знайшла  в своїх архівах твір, який писався в 11 класі для участі в екологічному конкурсі і певним чином є близьким до теми мого дослідження, хоча тоді я ще нічого не чула про цей науковий напрямок.

За вікном світить сонце і шумлять акації. Або йде дощ. Чи білими сніжинками вкривається земля. Проте, все одно буде видно будівлі, дерева, небо і сонце, якщо воно вийде з-за хмар. І можна буде побачити світ трьохрічної дитини, світ, який відкривається їй щодня, і який вона щосекунди пізнає. На її думку, там, за межами її улюбленого майданчику, починається інший, зовсім невідомий і чужий, але дуже цікавий світ, а все інше, що оточує її зараз і є її малою Батьківщиною.

Дитина зростає. Зростає і її світ, розщирюючи свої кордони. І тепер її мала Батьківщина – це не лише той мікрорайон, де мешкає її родина, а поняття це набагато ширше, воно включає до себе всі ті місця, людей, з якими пов’язані якісь емоції, спогади, асоціації… Мала Батьківщина не відокремлена і не позначена жодними з усіх відомих в географічній науці видів кордонів, вона визначена дещо іншими межами: це – своє та рідне, а це – чуже, хоч, можливо, і знайоме.

Мабуть, багато з нас пізнають у цій дитині себе. І в даний момент я теж намагаюсь це зробити. Що ж для себе я включаю до цього поняття, скільки акрів, квадратних кілометрів чи гектарів займає моя мала Батьківщина?

Я мешкаю в місті Запоріжжя і знаю напевно, що воно – частина моєї малої Батьківщини. Тому люблю милуватися природою Хортиці і знаю точно, що без її краси світ моєї душі був би набагато біднішим. Я також знаю, що відстань від мого помешкання до витоків р. Конки складає приблизно 120 км., але я теж вважаю це місце за частину моєї малої Батьківщини. Я знаю напевно, що місто, де живу, знаходиться в зоні напруженої екологічної ситуації, має багато екологічних проблем, багато шляхів їх подолання, але мабуть, мало бажання, на жаль.

Що ж можна віднести до екологічних проблем нашого регіону? Мабуть, кожен з нас назве забруднення повітря, води, грунту… І буде мати рацію. Ні для кого не секрет, що щодня заводи й елетростанції – атомна та теплова – викидають у середовище тони відходів виробництва: частки важких металів, сірку, вуглець, а також радіацію… Так, в нашому місті є люди, які не розуміють мішанини страшних цифр в екологічних звітах, які надають заводи, підприємства до Управління екології, але, напевно, немає людини, яка не помічала б, що в центрі міста їй стає важче дихати, не помічала б те, що вода в  Дніпрі брудна, і пропадає бажання купатися там влітку.

Ще однією екологічною проблемою моєї малої Батьківщини є знищення природних ландшафтів шляхом їх перетворення на господарські угіддя. Так був майже знищений унікальний природний комплекс – ковилово-різнотравні степи, цінний не лише з природної точки зору, а й з культурно-історичної. І, на жаль, такий випадок не є поодиноким. А на місці, де зараз стоять сотні житлових будинків, ще зовсім недавно були чудові Дніпровські плавні, де водилися кабани, косулі, зимувала та гніздувала значна кількість птахів – йдеться про Південний та Космічний мікрорайони нашого міста. За науковими даними, лише на острові Хортиця, відомому своєю унікальністю та високим ступенем збереженості природних ландшафтів, 8 рослинних угруповань – частин природних комплексів – занесені до “Зеленої книги України» внаслідок їх рідкості. Ця екологічна проблема породжує іншу – зменшення біорізноманіття, адже в природному середовищі все взаємопов’язано.

Екологія – це наука про взаємозв’язки живих організмів та їх природних угруповань між собою та оточуючим середовищем. Таке визначення цього предмету подають більшість підручників та енциклопедій. Можна було б навести тут ще сотні прикладів екологічних проблем моєї малої Батьківщини, але, дивлячись “в корінь”, побачимо одну з основних причин їхньої появи – це руйнування цих самих зв’язків між природою і нами, людьми. Вже давно пройшли ті часи, коли людина боялась блискавки і намагалася задобрити через це богів Перуна, Зевса чи Одина. Але, на жаль, пройшли й ті часи, коли людина вважала землю своєю праматір’ю і в неї не піднімалася рука образити її. Людина сьогодні – це ніби дорослий син чи донька, які замість того, щоб піклуватись про своїх старих батьків, навпаки, забирає у них останнє. Це і є причиною і основною екологічною та соціо-культурною проблемою, яку я бачу. Я знаю, що більшість вищезгаданих проблем можна буде подолати правильними екологічними та економічними реформами, наприклад, встановленням фільтрів на підприємствах, посиленням контролю на теріторіях, що охороняються законом через їх природну ціннність та ін….

Але це все буде марним, якщо не відновлювати той древній інстинктивний зв’язок  з природою, що поки що не активізований і подавлений наслідками індустріалізації, урбанізації та багатьох інших соціально-історичних процесів світового маштабу з довгими та складними назвами. Тут уся надія на екологічну освіту не лише у школі та суспільстві, а й у кожній родині, що має підвищити рівень екологічної культури громадян.

Люди, схаменіться! Невже ви не розумієте, що якщо ми не почнемо діяти зараз, а залишатимемось такими ж байдужими, то світ нашої малої Батьківщини скоріш нагадуватиме той краєвид, який бачить та трьохрічна дитина, а, може, й без дерев, і лише сірі будівлі демонструватимуть свої силуети, окутані смогом…

25.12.2006