Правопорушенням, як протиправним, винним, соціально шкідливим діянням деліктоздатної особи, що тягнуть за собою передбачені правовими нормами негативні наслідки для правопорушника властиві наступні ознаки:
1) порушує норми права;
2) є суспільно шкідливим (наприклад, прогул) або суспільно небезпечним (посягання на життя людини).
3)  виражається в поведінці — протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування.
4) має свідомий і вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення правопорушник усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними. Відсутність добровільної згоди або волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки.
5) є винним.
6) спричиняє застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності.
7) здійснюється у певному місці у певний момент часу.
Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення[1].
Цілком очевидно, що явище правопорушення має просторово-часову прив’язку,  тому його вивчення і дослідження можна проводити також і за допомогою картографічного методу. Актуальність даного питання підсилюється також стрімким впровадженням геоінформаційного картографування, яке в даній сфері буде дуже вагомим кроком в питаннях розслідування і розкриття злочинів різних типів і різної важкості шляхом створення і використання оперативних карт та GPS-навігаторів.
Питання картографічного забезпечення діяльності органів МВС практично не піднімається. В параграфі 2, частині 13, пункті 10 положення «Про основи організації розкриття органами внутрішніх справ України злочинів загальнокримінальної спрямованості» затвердженого Наказом № 458 МВС України від 30.04.04 зазначено: «Працівники групи аналізу, планування і контролю спеціальної оперативної групи при    вчиненні    однотипних    злочинів     ведуть картографічне  відстеження  оперативної обстановки з нанесенням на спеціальну карту даних про місце,  час,  спосіб  і  вид  злочинів, особливості осіб, що їх учинили». В параграфі 1 частині 2 вказано: «Розкриття  злочинів  -  це  визначена  законодавством  і нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ  України   комплексна  діяльність  оперативних  підрозділів, органів дізнання,  досудового слідства,  інших підрозділів органів  внутрішніх   справ…» [2]. Виходячи з цього, доцільно стверджувати, що геоінформаційне картографування правопорушень у повній мірі адаптовується під вимоги МВС в плані координації різних підрозділів міністерства та надходження оперативної інформації.
Ідея створення геоінформаційної системи в межах цілого міністерства не нова – певні напрацювання уже є в Міністерстві Надзвичайних Ситуацій (в тому числі оперативне картографування). Для МВС така система повинна передбачати наступні основні моменти:
-введення оперативної інформації на локальному рівні про час і місце злочину, тип , важкість
-передача інформації на вищий рівень з метою формування бази даних за відповідними юридичними класифікаціями
-створення відомчою геоінформаційною системою на основі баз даних        оперативних та спеціальних карт відповідного напрямку
Спектр показників геоінформаційного картографування в даній галузі досить широкий. Це показники злочинності за населеними пунктами чи регіонами,  показники розкритих та нерозкритих злочинів усіх типів, наявність злочинних організацій та організованих груп, показники судимості. Найбільш цікавими є варіації поєднання цих карт. Створення і співставлення карт злочинності та карт розкритих та нерозкритих злочинів за один період дає змогу проаналізувати роботу підрозділів МВС на регіональному рівнях.   Карти, показником яких є спеціально розрахований коефіцієнт злочинності та карти коефіцієнтів судимості створені способами картограм та їх оверлей є чудовими наочними засобами для аналізу рівня злочинності. Розробка бази даних по рецидивах та відповідних карт дасть змогу  співставляти їх з картами злочинності і робити певні висновки, використовуючи абсолютні показники. Серії різночасових карт на одну і ту саму тематику наочно демонструють динаміку показників за регіонами. Залучення баз даних інших відомств дасть змогу робити синтетичні карти районування. Тут можна застосувати інтеграцію показників природного приросту, рівня доходів, безробіття, імміграції та злочинності в один – показник криміногенної напруженості регіону.
Таким чином, комплексне дослідження правопорушень на основі картографічного методу дає практичні результати, що допоможуть боротися з даними негативними явищами.

Список використаної літератури:
1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права[Електронний ресурс].-Режим доступу: http://vuzlib.net/beta3/html/1/11993/12177/
2. Наказ Міністерства Внутрішніх Справ України «Про затвердження Положення про основи організації розкриття органами внутрішніх справ України злочинів загальнокримінальної спрямованості»[Електронний ресурс].-Режим доступу: http://uazakon.com/documents/date_8i/pg_grnhon/pg2.htm